Глава 18

Тасмін з Анікою сиділи в альтанці в саду. На столі стояли тарілки з фруктами та солодощами. Після виховної бесіди з Таннарі, вони більше не ризикували влаштовувати переполох навколо себе. Вели себе зразково і тихо. Звичайні дівочі справи давно набридли, але порушувати настанову чоловіка Аніка не наважувалась. Верхові прогулянки теж набридли, так як від'їжджати далеко заборонялося.

- Чим би цікавим зайнятися? - запитала Тасмін з нудьгуючим виглядом, розглядаючи клумбу біля альтанки.

- Не знаю, - знизала плечима Аніка і поскаржилася: - Але Таннарі вилаяв мене за наші витівки. Сказав, якщо ми хочемо веселитися, то щоб інших в це не втягували і робили це непомітно.

- Тоді можна сходити на вино подивитися в погребах, - раптом запропонувала Тасмін. - Я іноді заглядаю туди. Там стільки різних цікавих пляшок. Та й сам льох - дуже захоплююче місце. Він майже як архів, тільки замість документів пляшки. Велетенські бочки. І там нікого не буває майже.

З завзятим вогником в очах Аніка заусміхалася і кивнула у відповідь. Вони підхопилися, і попрямували до погреба, який розміщувався під будинком. У винних погребах Аніка ще не бувала. Чула про них, але так і не дісталася туди.

Дівчата спустилися в приміщення, і Тасмін провела Аниці коротку екскурсію. Погреби зустріли їх вічної прохолодою. Підземелля тягнулася майже під всім будинком, утворюючи цілий лабіринт, і мало кілька виходів. Невисокі склепінні стелі, товсті стіни, широкий центральний коридор, в який через ворота міг заїжджати візок з конем. Повітря було просочене запахами вина і деревини.

- Тут багато чого є, крім вина, - розповіла Тасмін. - Є вхід з кухні, щоб зберігати продукти. Також запасний вихід з дому, і таємна зброярня.

- А збройова навіщо? - здивувалася Аніка.

- А як же? Часи не завжди ж мирні були, - розповіла Тасмін. - Та й ніхто не може поручитися, що завжди такими будуть.

- І то правда, - погодилася Аніка.

Вони йшли вздовж великих дерев'яних бочок, в яких зберігалося вино. На них були написані якісь символи. Тасмін пояснила, що це позначення сортів вина, року його збору і ще чогось там. Всього вона не знала, так як не цікавилася.

- Ой, я дивлюся тут і в пляшках скляних вино є, - зауважила Аніка, вказуючи на стелажі у стінки.

- Так, в скляних пляшках зберігаються найдорожчі вина, - відповіла Тасмін, - їм дуже багато років.

Вони підійшли до стелажу і розглянули їх ближче. На пляшках наклеєні етикетки з написами. Пройшовши далі, вони побачили стіл з різними пляшками - глиняними і скляними - кілька залізних кубків і глиняні кухлів. Навколо столу горіли лампи, але нікого не було.

- А це що? - поцікавилася Аніка, підходячи до столу.

- Це, напевно, вино перевіряли, - відповіла Тасмін, заглядаючи в кубки. - Перед продажем його завжди перевіряють на якість і смак. А то буває, що воно зброджується. Якщо таке потрапить в продаж, проблем не уникнути.

Аніка взяла один з кубків і понюхала його вміст. У ньому було червоне вино.

- Ммм, пахне приємно, - зазначила вона. - Треба б спробувати.

- Ти що, збираєшся пити? - здивувалася Тасмін.

- А що? - знизала плечима Аніка. - Пахне дуже добре, цікаво ж яке воно на смак. Я взагалі-то вином не захоплююся, але спробувати цікаво.

Вона надпила трохи, прицмокуючи.

- І на смак теж чудове, - із захопленням заявила вона. - Таких вин, як у вас, я ще ніде не пила.

- Хм, - усміхнулася Тасмін, - це одне з наших основних джерел заробітку. Наше вино приносить чималі доходи. Тому в окрузі стільки виноградників і стільки сортів винограду. Батько цим в основному займається, а Таннарі йому допомагав завжди.

- Напевно, батькові було важко, коли він пішов, - розуміюче відгукнулася Аніка, заглядаючи в інші кубки та пляшки.

- Довелося трохи напружитися, - визнала Тасмін, - але й раніше Таннарі до своїх обов'язків ставився легковажно. Однак однієї його присутність вистачало, щоб тримати все під контролем. Хоча б така допомога.

- Хочеш сказати, що він був кимось на кшталт сторожового пса? - засміялася Аніка.

- Не те, щоб пса... - зам'ялася Тасмін, - він виконував все, що від нього вимагалося, але без особливого завзяття. Аби відчепилися.

- А ти яке вино волієш? - раптом запитала Аніка.

- Я більше біле люблю, - відповіла зніяковіло Таміну. - А що ти хотіла?

- Запропонувати тобі спробувати вино, - Аніка простягнула їй кубок. - Вип'ємо за вашу сім'ю.

- Але вона і твоя теж, - з посмішкою відповіла Тасмін.

- Та я в неї тільки увійшла, - тепер збентежилася Аніка. - Ще всіх ваших традицій не знаю. Так що, тільки вчуся бути в ній. Давай вип'ємо.

- Мені не дозволяють пити багато вина, - засумнівалася Тасмін. - Тільки в особливих випадках. Трішки.

- Так ми ж трішки, - усміхнулася Аніка. - Трохи спробуємо. І випадок у нас поважний. За вашу сім'ю і нашу дружбу.

Тасмін трохи забарилася і взяла запропонований кубок. Вони з урочистим видом осушили кубки. Потім ще пару, і понеслося. Повільно п'яніючи, дівчата не помітили, як стали осушувати кубок за кубком, проголошуючи різні тости. Вони влаштувалися на лавочці за столом і весело хихикали, звеселені винними парами.

- Ах, Тасмін, а знаєш, твій брат мене з тобою порівнював спочатку, - промовила Аніка, заплітаючись язиком. - Думав, що мені років п'ятнадцять. Так що ми, як сестрички.

Вона обняла за шию Тасмін, і вони вперлися лобами.

- А він мені весь час теревенить, що я господиня, - поскаржилася Тасмін, - і повинна вести себе гідно. Бла-бла-бла. Набрид.

- Він і мені пропонував зайнятися моїм вихованням при першій зустрічі, - засміялася Аніка.

- Так, він думає, якщо він старший, то може всім вказувати, - обурилася Тасмін, ікнувши. - Може, давай його провчимо?

- Ні, - замотала головою Аніка, - він потім нас твоїй мамі здасть. Вона нас не пощадить.

- Так, - погодилася Тасмін. - З мамою жарти погані.