Глава 20

Прокинулася Аніка рано, сон уже не йшов, але вставати не стала. Свідомість переповнювали суперечливі думки. Вона чула рівномірне дихання сплячого чоловіка. Чоловіка, який міг перетворюватись на звіра. Боялася поворухнутися, щоб не розбудити його. Якщо ще минулого ранку вона насамперед притискалася до нього і цілувала, то зараз не могла зрозуміти, хто поруч з нею: людина, яку вона обожнювала, або монстр, якого треба боятися. Як він і говорив, нічого не змінилося. Однак вона сприймала вже все по-іншому. Хіба можна забути те все хороше і добре, що вона пережила поруч з ним?

Рух поруч змусив здригнутися. Таннарі повернувся на ліжку, і Аніка відчула легкий дотик до свого плеча. Вона мимоволі глибоко зітхнула, прагнучи вгамувати свій страх.

- Доброго ранку, сонечко, - Таннарі присунувся до неї ближче. - Як спалось?

- Доброго ранку, - як можна невимушено відповіла Аніка. - Нормально. Але здається, тільки заснула недавно.

- То від переживань, - промовив Таннарі і поцілував її плече. - заспокоїшся, і все буде добре.

- Сподіваюся, - Аніка з посмішкою подивилася на нього через плече.

- Можу я покладатися на розуміння з твого боку через учорашнє?

Таннарі посміхався і дивився на неї лагідним поглядом, в якому читалося благання про прощення. Так складно вірилося в те, що сталося вночі.

Аніка на кілька секунд відвела погляд і знову подивилася на коханого:

- Звичайно, я все розумію.

- Адже нічого не змінитися, - запевнив він знову. - Навіть стане краще. Тепер не треба ховатися від тебе.

- Так, мабуть, ти маєш рацію.

- Давай, як тільки я звільнюся, то все тобі докладно поясню і покажу, - запропонував він.

- Добре, - особливо не замислюючись, погодилася Аніка.

 ***

Снідали, як завжди, всі разом. Решта членів родини вели себе безтурботно і невимушено, не відаючи про розкриття таємниці. Лише Аніка сиділа притихла. Тепер вона бачила їх в іншому світлі. Адже не тільки її чоловік міг звертатися на звіра, але і вони всі. Навіть Тасмін, яку вже стала сприймати майже як сестру, бачилася кровожерливим звіром. Таннарі відправився у своїх справах, а Аніка поспішила повернутися в кімнату. Раніше вона після сніданку йшла в кімнату для рукоділля, де зустрічалася з Тасмін і Кіарою. Але не тепер. Спілкуватися з ними їй зовсім не хотілося.

Аніку не полишали думки, що вона зв'язалася з монстром. Раніше вона пророкувала собі всяке: що він може зробити своєю рабинею, полонянкою, замкнути в підвалі, прикувати ланцюгами, навіть принести в жертву, але спочатку відгодує. Аж надто наполягав, щоб вона посилено харчувалася. Але коли здавалося вже все позаду, доля піднесла новий сюрприз, куди страшнішій, ніж могла уявити. Думки хороводом кружляли в голові, не даючи спокою. З кожною новою Аніка накручувала себе все більше. От дурепа, звичайно ж, як вона могла подумати, що потрапила в казку. Він же сам попереджав її. Вся ця турбота, увага і ніжності виявилися ширмою для страшної реальності. Тепер вона знайшла пояснення його владній поведінці, дивним вчинкам і покірності з боку людей клану. Або вони всі боялися своїх господарів, або були зачаровані ними. Образ чорного звіра не полишав її свідомості. Вона стала картати себе за дурість, що погодилася поїхати за ним за тридев'ять земель. Нічого не знаючи про нього, про його народ. Розповіді про чорну магію, породженнях темряви і монстрів міцно сиділи в голові ще з дитинства, хоча вона до походу ніколи їх не бачила. Вперше зустрівшись з проявом темряви в поході, вона навіть толком не зрозуміла, що це таке. А тут таке чудовисько прямо під боком. Але мало того, ще й все його сімейство виявилося таким же. Паніка охоплювала дівчину все більше. Вироблений роками інстинкт самозбереження на тлі тривоги і страху підштовхнув до дії. Вона раптом схаменулася і стала збирати свої речі.

Звільнившись, Таннарі шукав Аніку, щоб продовжити нічну розмову, але ніде не міг знайти. Прийшовши до матері і сестри, він запитав у них, чи не заходила вона.

 - Вона не прийшла, хоча вчора говорила, що прийде з нами вишивати, - повідомила йому Тасмін засмучено. - І я після сніданку її більше не бачила. Може, у неї якесь інша справа з’явилась?

- А що сталося? - поцікавилася мати, помітивши його схвильований вигляд.

- Тут така справа... - Таннарі зам'явся, винувато дивлячись на матір. - Вчора вона мене застукала в подобі вовка. Довелося їй все розповісти.

Мати і Тасмін здивовано переглянулися.

- Дівчинка до цього ще не готова, - осудливо сказала мати. - Вона дуже мало часу провела серед нас. Тобі варто треба бути обережніше зі своїми витівками.

- Ти ж знаєш, що я не можу весь час сидіти замкненим, - заперечив Таннарі. - І без того стільки часу в чужих землях провів. Я і так стримуюся, як міг.

- А тепер маєш проблему, - нахмурилася Кіара. - Ти, напевно, сильно налякав її.

Таннарі задумався і зрозумів, що мати права - Аніка була дуже налякана вчора. Не має впевненості, що йому вдалося її переконати, що нічого не загрожує. Вранці вона була небалакучою і без заперечень з усім погоджувалася. Він віддав наказ слугам терміново знайти його дружину, і сам відправився на її пошуки. Перевернули весь будинок, але Аніки ніде не знаходили.

- Не знайшли? - перепитала Кіара вкотре, побачивши сина.

- Ні, - засмучено відповів Таннарі.

- Може статися, що вона втекла? - припустила Кіара.

- Може бути... - з гіркотою визнав син.

Вискочивши з будинку, Таннарі став обшукувати маєток, розпитуючи всіх, чи не бачили вони пані Аніку. Також він прекрасно розумів, що якщо вона захоче, то її ніхто і не помітить. Бісівка вміла чудово ховатися. Підходячи до стайні, він зауважив вершника в плащі, що від'їжджав.

- Аніко! - вигукнув він, впізнавши в ньому дружину.

Але вершник пришпорив коня і попрямував до воріт.

- Аніко, зупинись! - закричав Таннарі, погнавшись слідом.