Глава 23

Дізнавшись таємницю родини, Аніка усвідомила, кого вони так нагадували своєю поведінкою. Вовки. Горді, безстрашні, безтурботні, благородні. Придивляючись до сім'ї, Аніка бачила в них вовків. Таннарі і Тасмін вели себе як два молодих грайливих вовка, не відмовляючись від можливості зайвий раз побешкетувати. Тепер їй стало ясно, чому Тасмін з такою завзятістю погоджувалася на її шалені витівки.

Згодом Аніка відчула прилив сил. Її переповнювала енергія, їй хотілося рухатися, щось робити. Почуття загострилися, а реакція пришвидшилась. Таннарі вчив її перевтілюватися за бажанням і уникати випадкових перетворень.

Певний час довелося обмежитися в прогулянках. Уникати показуватися на очі стороннім. Аниці здавалося, що всі довкола бачать зміни в ній, і сильно хвилювалася, що викликало неконтрольовану зміну форми. Тасмін, як могла, ділилася своїми навичками, прагнучи допомогти подрузі швидше освоїти здібності. Сама зовсім недавно навчилася.

Аніка, нарешті, без страху і занепокоєння побачила Таннарі в образі вовка. Величезний звір, більший за лисицю, зростом вище метра, з блакитними очима і чорною, як ніч, шерстю. З пащі виглядали гострі білі ікла, а лапи в три рази більше за її ногу. Від його вигляду Аниці все ще стало не по собі. Але страх, що підступав, швидко зник. Інша справа, коли вона сама приймала звірину подобу. Незрозуміле звірине почуття запевнило, що поруч той, хто захистить. Поруч істина пара. Вона гостро відчувала пульсуючу в собі кров, єдину з ним. Вона сміливо торкнулася шерсті руками, переконуючись, що він не ведіння. Заривалась пальцями. Відчувала тепло. Звір реальний і вона його не боїться. Навпаки, готова йти за ним у вогонь і воду.

- А тепер ти не боїшся звіра? - поцікавився Таннарі, повернувшись в людську подобу.

- Ні, - без краплі сумніву відповіла Аніка, дивлячись на нього поглядом обожнення. - Тепер я бачу все по-іншому, сприймаю по-іншому... Я відчуваю, що ми половинки єдиного цілого. Я... я якось гостріше відчуваю все.

Дівчина говорила збуджено і емоційно. Скуйовджене золотисто-руде волосся надавали їй кумедного вигляду. Він дивився на неї і милувався стрункою фігуркою і палаючими зеленими очима.

- Так, моя лисичко, - промовив Таннарі, з посмішкою, - все так і є. Нам дано куди більше, ніж звичайним людям.

Він притягнув її до себе і поцілував. Аніка припала до нього, насолоджуючись його поцілунком. Міцно стискаючи обійми, насолоджувалася теплом його тіла.

- Я нікому тебе не віддам, - прошепотіла вона.

- І я тебе люблю, сонечко моє, - посміхнувся Таннарі.

- У мене відчуття, що я закохалася в тебе ще тоді в лісі, - зізналася дівчина. - І я була дурепою, що хотіла втекти.

- Я навіть таку тебе кохав, - засміявся він. - І зараз тим більше кохаю. Тепер не відпущу, навіть якщо захочеш піти.

- Це ще тобі доведеться від мене ховатися, - лукаво посміхнулася Аніка.

***

Разом вони відправлялися на прогулянки за межі маєтку по полям та пагорбам, подалі від людей. Вовк сильний і масивний. Дах прогинався під його вагою, коли він спускався вниз з третього поверху. Але рухався легко і невимушено, не помічаючи нічого навколо себе. Аніка ж хутко бігла за ним, балансуючи своїм пухнастим хвостом і здійснюючи величезні стрибки. Лисячі лапи, немов пружинки, легко відштовхувалися від поверхні і спритно приземлялися.

Таннарі продемонстрував своє вміння перевтілюватися прямо на бігу з вовка на людину, і навпаки, як зробив це у воді, рятуючи її. Аніка з таким впоратися не змогла, а лише в стрибку впала на землю, на що Таннарі відвернувся, приховуючи свій сміх.

- Нічого смішного, - ображено відповіла вона.

- Перепрошую, саме вирвалося, - виправдовувався Таннарі. - Ти так гепнувся, немов новонароджене цуценя.

Аніка схопила жменю землі і з мстивим блиском в очах жбурнула в нього. Піддавшись їй, він прийняв атаку з новою порцією сміху.

Іноді вони поверталися в людську подобу і відпочивали на березі річки, що протікала їхніми землями.

- А що буде, якщо звіром покинути ваші землі? - якось запитала Аніка, коли вони відпочивали на березі.

- Я не знаю, - чесно зізнався Таннарі. - Можливо, перетворишся на людину і опинишся голяка посеред поля. А може, назавжди залишишся звіром. Ніхто з нас не намагався так далеко піти з наших земель, перетворившись. А ти що, хочеш піти?

Таннарі насторожено подивився на неї.

- Ні що ти! - замотала головою Аніка. - Я ж сказала, що нікуди від тебе не подінуся вже. Просто цікаво. Ти ж казав, що за межами ваших земель не можеш перетворюватися, а ось що буде, якщо піти звіром - тут цікаво стало.

- Краще не ризикувати, - попередив він. - Раптом взагалі на частини розірве.

Аніка злякано закліпала.

- І таке може бути?

- Кажу ж, ніхто на таке не наважувався, так що викинь це з голови. Ще не вистачало, щоб з тобою щось сталося, - пробурчав він.

Аніка смиренно опустила голову і пообіцяла більше не згадувати про це.

Прогулянки в звіриному вигляді Аниці неймовірно сподобалися. Вона відчула всю міць звіриних можливостей. Тепер вона могла бігати з нелюдською швидкістю, перестрибувати триметрові перепони одним стрибком, підійматися на стіну з розгону, вправно ухилятися від атак, а сама атакувати швидко і точно. Сила і спритність помітно додалися. Також покращилися і її людські можливості. Їх вона перевірила в тренувальних боях з Таннарі. Подібно до того, який бачила, коли стежила за чоловіком. Він навчав її, ділячись секретами бойової майстерності.

- Навіщо мені все це? - якось запитала Аніка. - Я ж і так вмію поводитися з мечем.

- Щоб ти могла захистити себе, - пояснив Таннарі, - і майбутніх дітей. Якщо зі мною щось трапиться. Згадай тих скорпіонів.

В очах Аніки відбився непідробний страх. Вона більше й уявити не могла життя без нього.

- А що може статися з тобою? - злякано запитала вона.

- Наші землі не такі спокійні, як здаються на перший погляд. Час від часу виникають конфлікти з різних причин, - похмуро пояснив Таннарі. - І трапляється, що небезпеки можуть доходити навіть до родового маєтку. Так само як це було з родиною мого батька.