Глава 37

За дверима почувся тупіт ніг.

- Пані! Пані Аніко! - захекана служниця вбігла в кімнату.

- Сойро, що трапилося? - стурбовано запитала Аніка, лежачи на ліжку.

- Караван! - радісно вигукнула служниця. - Пане Таннарі повернувся!

Минуло близько року з моменту звільнення маєтку Даріс Арі після захоплення кланом Акіаші. Сімейство відразу ж узялася за відновлення будинку. Люди з поселення і з хуторів самі прийшли до них на допомогу.

На час відновлення будинку, родина господарів оселилася в будинку керуючого маєтком, який був найбільшим і добротним в поселенні. Господарі без найменшого жалю віддали своє житло для потреб правлячого сімейства, а ті в свою чергу не залишилися в боргу і дякували, чим могли, використовуючи в межах необхідності.

Данвар докладав усіх зусиль, щоб відбудувати будинок якомога швидше, але не все складалося як хотілося. То не вистачало матеріалів, то людей, то коштів. Разом з тим доводилося думати про господарські справи - врожай, потреби людей клану. Вся сім'я допомагала йому впоратися зі справами.

- О боги! - видихнула Аніка і поспішно піднялася з ліжка.

Спустивши ноги на підлогу, стала шукати туфлі.

- Та де ж вони? - сердито буркнула вона, шукаючи ногою по килиму перед ліжком.

Засмучено зітхнувши, повторила спробу. Сойра кинулася до неї і посунула туфлі під ноги.

- Що ж ви мовчите, пані, - винувато промовила вона, допомагаючи їй взутися.

- Розхвилювалася, - знову зітхнула вона.

Служниця допомогла їй піднятися з ліжка, і Аніка попрямувала до виходу. Притримуючи рукою сукні, щоб не спіткнутися через неї. Округлий животик обмежував кругозір, ускладнюючи пересування. Вона вийшла в коридор, а звідти на сходи. Внизу вже були чутні схвильовані чоловічі голоси і радісні жіночі.

Аніка, схвильована майбутньою зустріччю після довгої розлуки, квапливо ступала по сходинках настільки швидко, наскільки дозволяло становище. Ще не спустившись до кінця, серед натовпу в загальній кімнаті вона вже помітила високу постать у чорному плащі. Захотілося закричати, завищати від щастя, але горло здавило від ридань, що підступили, а очі защипало від виступаючих сліз.

- Аніко! - почувся рідний і улюблений голос вовка.

Таннарі розштовхав присутніх навколо нього і кинувся до дружини. Вона не встигла спуститися до кінця сходів на пару сходинок, коли він підскочив до неї. І вийшло так, що вони зупинилася на одному рівні, дивлячись один одному в очі. Таннарі обережно простягнув до дружини руки, переплітаючись пальцями, і одночасно схиляючись для поцілунку. Їхні губи стикнулися в жадібному поцілунком, ніби могли за раз надолужити час проведений в розлуці.

Інші присутні в кімнаті притихли і намагалися не дивитися в їхній бік.

Таннарі насилу відірвався від губ дружини, нагадавши собі , що вони стоять на сходах і всі на них витріщаються, а їй можливо важко стояти.

- Встиг, - прошепотів він, трохи відсторонившись від неї.

- Дочекалися, - прошепотіла у відповідь Аніка.

Вона спробувала обійняти його за шию, але живіт заважав такому маневру.

- Заважає, - пхикнув вона, подивившись донизу.

 - Нічого страшного, - посміхнувся чоловік.

Він підхопив її на руки і поніс нагору.

- А ти поважчала, - посміхнувся Таннарі, ступаючи по сходах. - Їси, напевно, добре?

- Ага, - буркнула вона, надувши губки.

- Тебе добре оберігали, турбувалися? - поцікавився він. - Ніхто не ображав?

- Все добре. Мені й кроку зайвого не давали ступити, - поскаржилася вона. - Як ти і наказав.

- Чудово.

Аніка обхопила його за шию і ткнулась обличчям, бажаючи відчути його запах, за яким так скучила. Але від нього сильно пахло кіньми, деревиною і димом. Довелося зробити кілька глибоких вдихів, щоб розрізнити його справжній запах.

Сльози зрадницьки покотилися по щоках від близькості рідної душі. Стільки неспокійних ночей і днів далеко від нього, і ось він знову поруч. Нарешті вона змогла спокійно зітхнути і розслабитися. Лише серце зрадливо калатало від хвилювання.

На верхніх сходинках їм зустрілася Сойра і тут же відскочила в бік, кланяючись і пропускаючи їх. Але вони її навіть не помітили, поглинені один одним.

Прийшовши до кімнати, Таннарі посадив Аніку на ліжко, але вона не хотіла випускати його з обіймів.

- Ну, дай хоч плащ зніму, - розсміявся він, стиснутий в чіпких звіриних обіймах дружини.

Аніка знехотя відпустила його шию, і він підвівся. Скинувши плащ, роздягнувся до нижньої сорочки, щоб бути якомога ближче тілом до коханої.

- Сумувала? - запитав він з посмішкою.

- Ти ще питаєш? - витираючи виступаючі сльози, пробурчала Аніка.

Він притиснув її до себе боком, і Аніка потягнулася до нього за поцілунком. Цілувала і обіймала, не в силах натішитися. Здавалося, що це черговий сон.

- І я, - відповів Таннарі. - Ночами спати не міг. Майже два місяці. Чортових два місяці далеко від тебе. Назад караван гнав так, що люди сердитися почали.

- Не варто було, це могло принести неприємності, - несхвально промовила Аніка.

- Але все обійшлося, - посміхнувся Таннарі, милуючись її зеленими очима. - І я знову з тобою. Боявся, що не встигну до терміну.

Поцілувавши, він опустився на коліна на підлогу поруч з нею, обережно поклавши руки на круглий живіт дружини.

- Так караван уже тут? - поцікавилася Аніка, погладжуючи чоловіка по волоссю.

- Ні, вони ще в десяти кілометрах звідси, - відповів він, ніжно погладжуючи животик. - Я рвонув вперед, не в силах більше чекати зустрічі з тобою. Вони з радістю мене відпустили. А батько виїхав їм назустріч.

Зустрівшись з нею коротким поглядом, Таннарі з посмішкою приклав вухо до живота, прислухаючись до його мешканця. Його чуйний слух легко вловлював часте серцебиття нового життя.

- Я так боявся, що не встигну до його появи, - тихо промовив він.

- А може її? - заперечила Аніка з посмішкою. - Звідки тобі знати, хто там?