Легенда про втрачене князівство

Розділ 14

Світоград

Брехати Орію було те ж саме, що гарбузове насіння лузати. Він нічого іншого й не використовував у житті окрім брехні, вважаючи її чи не найзручнішою властивістю, котрою володіли люди. За роки своїх вправ відточив майстерність до блиску шліфованих алмазів з копалень Зміїного Хвоста і навіть тим пишався. Тому збрехати Відані для нього не складало особливих труднощів. Та що там Відана, він не один сезон збору князівської податі дурив самого Гострозора і жодного разу не був впійманий на гарячому. Досі, щоправда, не міг втямити як про ті брехні дізнався Местислав.

Отож чергова брехня про те, що буде їм з Віданою непереливки, далася легко та без зусиль, а вже пізніше задумався він наскільки насправді то брехня. Тепер Орію потрібно було запевнити Відану в правильності прийнятого Местиславом рішення. Переконати її, навіть якщо сам він вже геть в тому сумнівався. Орій взагалі собі над тим роздумувати заборонив.

Часу втілити задум Местислава вже майже не залишилося, бо за декілька годин всі воєводи вирушали зі Світограду додому. Причин затриматися не було і привід повернутися найближчим часом теж не малювався.

Орій занадто добре знав Відану. Він знав, що вона не з тих дівчат, котрі здаються на милість іншим, що у висновку мала зробити княжна, але й витривалістю Білощитової дочки Відана також не володіла. Вона могла пручатися та стояти на своєму в Імлистій Пустці, де відчувала себе спадкоємицею батьків, де мала своїх захисників та спільників, а от у Світограді була беззахисною, як новонароджене дитя. До того ж Местислав вселяв їй справжній жах. На руку, чого вони обидва не очікували, стало й те, що Відані Горислав був небайдужий. Така справа полегшувала Орію роботу в рази. Тепер треба були лишень зібрати все докупи і ще раз добряче промити Відані мізки.

Так собі думав Орій, прямуючи до невеликої світлиці, котру Прямислава виділила їй особисто.

Не стукаючи Орій відчинив двері та ступив на поріг:

— Зникни!

Мальва затремтіла від його ворожого погляду і кинулася геть зі світлиці, навіть голови не підіймаючи.

Відана з викликом поглянула на нього і впевнено промовила:

— Що б ти не сказав, я тебе не послухаю. Ти не примусиш мене! Я не стану чинити зло і ти…ще зупинитися можеш.

— Послухай мене, дурна дівко, гарненько послухай, — Орій стиснув її лікоть, підводячи до вікна, подалі від дверей. — Ти не розумієш одну важливу річ, але я тобі поясню і знаю, що цього разу до тебе вже дійде.

Відана мовчки дивилася повз нього у прочинене вікно. Там, на торжку, якраз виставляли столи для трапези, після котрої мали від’їжджати воєводи.

— У тому що назріло, так чи інакше вже є два боки і на котрийсь доведеться стати всім нам. Комусь швидше, комусь пізніше, але те буде з кожним. Я ж для тебе як найкраще хочу. Якщо до вчорашнього ще сумнівався, то зараз ні краплі. Відано, тобі задарма таке майбутнє пропонують, котре й не снилося. Чи ж ти хочеш повернутися до Імлистої Пустки, далі скніти у Граничі? Хочеш, аби я видав тебе заміж за котрогось зі своїх воїнів? Я думав, тобі Горислав справді небайдужий, а виявляється, що ні, — продовжив Орій.

— Не хочу я його такою ціною, — видихнула вона.

— Та якою ж ціною? Сестро, не роби з мухи коня, — відмахнувся Орій. — Ти лишень дещо пришвидшиш те, що й так має статися. Скажу більше — саме того ми, чоловіки, чекаємо. Після того вже ні один сам собі не належить, розумієш?

Відана почервоніла від тих слів:

— Досить дурниці верзти! Ти не про мене думаєш, а про владу. Тільки-но пообіцяв тобі щось Местислав, ти вже й радий старатися, догоджати йому!

— Нікому, окрім себе самого, я не догоджаю, — жорстко мовив Орій, зазираючи їй у вічі. — Ні про кого окрім себе та тебе не думаю і ні під чию дудку танцювати не буду. І хочу ще, аби ти запам’ятала одну важливу річ — допоки ти сама про своє майбутнє не потурбуєшся, про нього не потурбується ніхто.

— Який тобі зиск з того, що вийду заміж за Горислава? — не вгавала Відана.

— Ти станеш дружиною князя, я одружуся з княжною. Ми обоє поріднимося з княжою родиною. Ти княгинею станеш, сестро! Розумієш, що це означає? До того ж і ти Гориславу в серце запала, — раптом всміхнувся Орій.

— Звідки знаєш? — вперше з початку розмови впевненість Відани похитнулася.

Орій таки намацав її слабке місце і переконався в тому, що у підсумку все станеться так, як запланував Местислав.

— Відано, не тільки дівчата діляться своїми сердечними таємницями, — загадково підморгнув їй Орій, а тоді одразу ж і додав. — Проте, якщо справді хочеш, аби він твоїм був — поспішай, бо Білощит не проти бачити княгинею свою дочку. Май на увазі!

Не дочекавшись її відповіді, Орій повільно підійшов до дверей, торкаючись їх рукою.

— Але що ж мені робити? Як саме? Чи зможу? — після миті вагань тихо запитала вона.

Обличчя Орія торкнула переможна усмішка, а тоді він обернувся:

— Горислав вже зачарований тобою, то ж зроби останній крок — лиши його власної волі. Насправді це легше, аніж ти думаєш.

 

Местислав побачив Вінцеслава на княжому ристалищі. Той сидів на траві, підпираючи голову руками та про щось напружено думав. Местиславу аж язик зачухався спитати, де ж кухоль з медовухою, з котрим Вінцеслав не розлучався останнім часом, але він стримався. Підійшовши ближче, присів поряд та запитально глянув на Вінцеслава.

— Яку думку думаєш? — спитав Местислав.

— Навіть не знаю, що тобі відповісти, брате, — зітхнув Вінцеслав.

— Кажи як є, а далі розберемося, — Местислав всміхнувся. — Думаєш про те, що Горислав князює нині? Вважаєш, треба до рішучих дій братися?

— Рішучих дій? — Вінцеслав гірко засміявся. — Ти де був останні декілька днів, брате? Горислав князь і будь який неправильний погляд в його бік тепер закінчиться втратою голови. Така мабуть моя доля — залишатися в тіні середнього брата, бути посміховиськом. Та й не про те я мізкую, якщо відверто.




Поскаржитись




Використання файлів Cookie
З метою забезпечення кращого досвіду користувача, ми збираємо та використовуємо файли cookie. Продовжуючи переглядати наш сайт, ви погоджуєтеся на збір і використання файлів cookie.
Детальніше