Легенда про втрачене князівство

Розділ 28

Світоград

Розмову з воєводами закінчили. Скол розшукав Яромира та привів його до престольної, аби повідомити про наказ князя. Орій тим часом дивувався тому, що Местислав так швидко погодився на їхню з Рудобородом пропозицію. Навіть подумав, що таки ще не втратив свою майстерність в брехні, але вже за декілька митей зрозумів, що Местислав і сам підозрював Яромира у невпевненості.

Вислухавши слова Местислава, наче Вінцеславом сказані, Яромир кивнув погоджуючись, проте по обличчю видно було, що засумнівався він у чомусь.

Далі ж сталося таке, чого ні воєводи, ні радники, ні навіть Местислав не очікували. До престольної увірвався розлючений Вінцеслав, стискаючи свого меча.

Местислав спокійно поглянув на нього, немов все було як і зазвичай:

— Княже! Ти, нарешті, зволив прийти? Боюся, що з таким ставленням до правління викличеш всенародний бунт, а це нам ні до чого. Я не можу весь час за тебе все робити.

— Що? — Вінцеслав стиснув кулаки і нетвердою ходою рушив на зведеного брата, який стояв в оточенні Владолюба, Орія та Скола.

— Якщо вже вирішив звалити все на мої плечі — нехай, але хоч зрідка з'являйся в престольній. Не забувай, що ти князь тут.

— Та як ти смієш?! — очі Вінцеслава кров’ю налилися. — Правду казала матінка. Всю правду сказала, нічого не прибрехала. Ти — потвора на грудях пригріта!

— Воєводи, радники, чи ж бачите? Князь знову сьогодні не в собі! Що ж це діється? — вдавано скрушно зітхнув Местислав. — Оце така мені дяка за те, що замість нього порядок у князівстві тримаю? Не хочу я. Досить з мене!

Помічаючи як Местислав рушив до дверей, Скол кинувся за ним:

— Не покидай напризволяще, бо пропадемо. Не в змозі Вінцеслав князювати, то ти сідай на престол!

Гірка усмішка вуст Орія торкнулася в ту мить. Як ніхто він знав, що насправді крилося в словах Рудоборода. Якщо не було вже толку з Вінцеслава, то вартувало садити на престол байстрюка, бо ж як прийде до Світограду Горислав, всі вони, як зрадники та заколотники, складуть голови на торжку. А навіть як Горислав мертвий, то все одно з Вінцеслава путящого князя вже не буде.

Важко зітхаючи, Орій теж до Местислава ступив:

— Без тебе, Местиславе, й справді пропаде князівство.

Скол поглянув на Яромира:

— Лучнику, а ти чого стоїш? Не дуркуй, доля твоя вирішується. І твоя і твого воєводства. До Горислава нам назад не можна. Не простить нашого вчинку. Якщо встанеш на наш бік, то у нас ціла армія буде: три воєводства та дружинники Світограду. Не скориться схід та північ, то зуміємо їх приструнчити.

Вінцеслав кинувся до Местислава, завдаючи нищівного удару в щелепу. Від несподіванки Местислав не втримав рівновагу і впав на кам'яну підлогу. По його підборіддю потекла кров, фарбуючи білу сорочку:

— Цього я вже тобі, брате, не подарую! — прошипів Местислав.

Вінцеслав заніс над ним меч, не тямлячи себе од гніву. В ту мить Местислав йому Марком Пекельним видавався, а не братом по батьківській крові.

— Одного брата заколов, не знаємо чи живий, тепер і другого порубати хочеш? — закричав йому Местислав.

— Це ж ти… Ти мені в руки клинок вклав, — Вінцеслав заточився і меч його затремтів.

— Не бреши! Я тобі добра хотів, я тебе на шлях істинний наставляв, я свою голову підставляв, аби твоя ціла була. Та край вже! Як хочуть воєводи та радники так я і зроблю! Хочуть, сяду на престол, але тобі безчинства більше не дозволю, брате! — безстрашно глянув йому у вічі Местислав.

— За брехню боги покарають! Я тебе скараю! Я… — Вінцеслав у нетямі знову заніс над ним меч.

— Схопити! — закричав Местислав.

— Не посмієте зачепити князя, котрому присягали і заради котрого зрадили Горислава? — Вінцеслав зі злістю глянув на воєвод.

— А ми тобі, Вінцеславе, ще не присягали, — відповів йому раптом Скол. — Ми за твоєю спиною стали, бо Горислав негідним був, але зараз бачу, що ти й мізинця його не вартий!

Криво на те всміхнувся Местислав, піднімаючись і витираючи кров з підборіддя.

Вінцеслав злякано ковтнув:

— Не посмієте.

В ту ж мить Орій схопив його за руки, заломлюючи за спину. Меч зі дзвоном впав на кам’яну підлогу, відкотившись до ніг Местислава.

Яромир нерішуче переступив з ноги на ногу, не знаючи, як йому чинити. Вінцеслав і справді виглядав не розумним, на недоумкуватого пияка був схожий.

— Ти мені не брат більше! — закричав Вінцеслав. — Ти — зараза на тілі князівства, а знаєш, що роблять з заразою? Її випалюють. Начисто!

— Орію, відведи Вінцеслава до його крила нехай проспиться добре. Може покається опісля, — наказав Местислав.

Вінцеслав сплюнув в його бік, але чинити опір Орію не став. Союзників у палатах у нього не залишилося. Зрозумів врешті, що всі ті, хто узурпували престол для нього, насправді давно вже були на боці Местислава.

Вже у світлиці, почувши як за зачиненими дверима грюкає засов, Вінцеслав втямив ще одне лихо. Тепер він був полоненим у власному домі. З князя раптом став бранцем.

Побачивши на столі біля вікна великий кухоль медовухи, що виділяла терпкий гіркуватий аромат, Вінцеслав тремтячими руками взяв його і підніс до вуст, але відхилив. В горлі пересохло, а на кінчику язика відчувався смак хмільної отрути. Після короткого коливання Вінцеслав знову підніс кухоль до рота і почав жадібно пити, розуміючи, що дійсно слабовільний жалюгідний боягуз, котрий заслужив те, що отримав в кінці.

 

Радан не знав, як йому чинити і що робити, поки батька у Світограді не було. Він не мав друзів та знайомих серед жителів столиці і не знав, з ким розмову заводити варто. Після обіду та перепочинку вирішив до престольної йти, як йому сказав Орій, але у анфіладі помітив воєводівну Імлистої пустки, котра повільно йшла собі, у думи заглиблена. Порівнявшись з нею, Радан шанобливо схилив голову і всміхнувся.

Відана кивнула йому та усміхнулася у відповідь:




Поскаржитись




Використання файлів Cookie
З метою забезпечення кращого досвіду користувача, ми збираємо та використовуємо файли cookie. Продовжуючи переглядати наш сайт, ви погоджуєтеся на збір і використання файлів cookie.
Детальніше