Легенда про втрачене князівство

Розділ 37

Імлиста Пустка

Радан збирався їхати прямим шляхом до Зеленої Рівнини, але Відана збила його застерігаючи, що так вони швидше в руки воїнів Світограду потраплять. Хлопець поцікавився її думкою, чим ще дужче розташував до себе молоду княгиню — жіночої ради чоловіки вкрай рідко питали. Відана запропонувала поїхати через Імлисту Пустку, наголошуючи, що там її шукатимуть в останню чергу. Сказала, що у Граничі наразі сидить Боян — вірний та відданий помічник Орія, і жодна птаха попри його чіпкий погляд пролетіти не може. Радан з усмішкою спитав, як же тоді попри нього мають пройти троє подорожніх на конях.

— Не до Гранича підемо, — всміхнулася Відана, тугіше свою мантію на шиї зав’язуючи. — Попри поселення Приозер, воно крайнє і виведе нас до Зеленої Рівнини.

— Гаразд! Покладаюся на тебе, княгине, — відповів Радан.

— Не більше, аніж я покладаюся на тебе, Яромировичу, — відповіла вона.

Ніколи раніше Радан ще не був у Імлистій Пустці і вразився тим, що розповіді, котрі чув від воїнів з батьківської раті, виявилися правдою. Щойно вбрід перебралися вони через одну з річок, котра відмежовувала воєводство від інших, як яскраве сонце сховалося десь за хмарами, а сизий туман погустішав на очах. За декілька годин руху вперед, його вже можна було хапати руками як пух.

— Тут обережніше, воєводовичу, — промовила Мальва, міцніше тримаючись за Відану, сидячи за її спиною. — Далі небезпека починається.

— Попереду невидимі для ока трясовини. Потрапиш в котру, там і залишишся, — додала Відана.

— Не дивно, що ваше воєводство найбідніше у князівстві, — Радан дивом встиг ухилитися від гілки якогось куща, що змалювалася в подихові од його обличчя. — Взагалі не розумію, як люд тут виживає.

— Як може, — зітхнула Відана. — Хто як може, так і виживає.

— Нам привал зробити треба, коней напоїти та й самим паляницю з’їсти, — Радан озирнувся до них. — У мене є дещо з собою.

Відана направила коня трохи вбік стежки і вони опинилися біля струмка, котрий жовтувато-сизими нитками розгалужувався поміж кущів, спрямований західніше од їхнього шляху.

— Ти так добре знаєш тутешні стежки, княгине, — всміхнувся Радан, зістрибуючи з коня та подаючи їй руки. Обережно, навіть ніжно, зняв її з коня.

— Батько мій, колишній воєвода, завжди мене з собою брав, коли відвідував наші поселення, — Відана вдячно йому всміхнулася, а тоді враз посумнішала, — але більшість тих стежок давно вже травами поросла.

Радан звів коней до струмка, подавши Мальві сідлову сумку. Вона швидко дістала звідти шматок сиру, декілька скибок печеного м’яса та три паляниці, у полотняну торбинку загорнуті. Розламавши паляниці, поклала на них м'ясо і озирнулася в пошуках ножа. Звівши погляд, побачила лезо маленького клинка, котрий простягав їй Радан. Мовчки взявши його, Мальва розрізала сир.

— Відпочивати не будемо, бо не дуже щось мені це місце подобається, — Радан озирнувся навколо, але густий туман надто вже щільно огортав похмуру місцевість.

Мальва згідно кивнула, а тоді подивилася на Відану, котра задумливо стояла біля струмка, вдивляючись у сизу далечінь та прислухаючись до поодиноких скриків пташок. Радан взяв шматок паляниці з м’ясом та сиром й підійшов до неї, простягаючи з м’якою усмішкою.

Відана вдячно всміхнулася йому, але хитнула головою:

— Я не голодна, а ви їжте.

— Хіба полізе нам хоч щось в горлянку, якщо княгиня навіть шматочка не вкусила? — його рука з паляницею все ще була простягнула.

Відана обережно взяла паляницю, ледь торкаючись його руки, і одразу відвела погляд. Радан теж знітившись повернувся до Мальви, присідаючи поряд та беручи й собі пів паляниці.

Десь над їхніми головами сполохано задріботівши крильми пролетіла пташка й Радан напружився.

— То вороння, інших птахів у Імлистій Пустці нема, — стиснула плечима Мальва.

Радан приклав палець до її вуст і потягнувся до свого меча. Наступної миті з густого туману вискочили троє розпатланих чоловіків з неохайними бородами та у лахмітті замість одягу. Блискавично Радан вскочив на ноги, витягаючи з-за поясу меч. Чоловіки оглянули подорожніх і лиш розсміялися, киваючи один одному на Радана.

— Оце ми сьогодні Кирпатому здобич принесемо, — гнилими зубами вишкірився один з чоловіків, розмахуючи своїм вигнутим кинджалом.

— Хто такі і чого вам треба? — жорстко спитав Радан.

— Не питай, Яромировичу, то розбійники, ти й слова правди од них не почуєш, — мовила Відана, підійшовши до нього та Мальву собі за плечі відштовхуючи.

— Розбійники? — зареготали чоловіки. — Так, розбійники. З самого Хребта Вирлоока спустилися.

Радану подих перехопило. Адже то про них Орій говорив, то вони Благомира вбили.

— Прошу, домовмося, — промовила Відана, знімаючи з рук свої золоті браслети. — Ось і це ще не все. Я віддам все, що маю, тільки пропустіть нас далі, бо нам конче в одне місце треба.

Чоловіки дивилися на неї, мов на божевільну, та лиш огидно реготали.

— Не будуть вони домовлятися, — Радан хитнув головою, — тай ми не будемо.

— А парубок вірно каже, — врешті мовив один з розбійників. — Хапаймо, браття, вже цих білоручок і діло з кінцями.

Вмить меч Раданів вгору злетів і на голову одного з розбійників опустився. Заверещав той, брудною лайкою Радана вкриваючи. Очі від крові, що з голови по обличчю потекла, почав протирати. Кинджал з рук випав і Радан його до Відани ногою жбурнув. Двоє інших накинулися на нього, своїми кинджалами продзвенівши. Нещадно рубанув Радан ще одного розбійника по руці, бо лють, котру на них за Благомира відчував, сил сторицею додала.

— Радане! — скрикнула Відана, бо останній з розбійників йому за спину зайшов і лезо кинджала опустив.

Ухилився Радан і розвертаючись встромив меча йому попід ребра, але беззбройним залишився. Відана кинулася до нього, кинджал з трави підіймаючи. Вагалася лиш мить, а тоді міцніше руків’я стиснувши, вдарила того, що з мечем в животі по галявині крутився. Пошморгом він пішов вздовж струмка і гепнувся у воду врешті. Радан здивовано, ба навіть захоплено, на Відану глянув, відбиваючи нову атаку. Відана всміхнулася йому, кинджал перекидаючи, і побігла до струмка, щоб меч його дістати. Мальва ж, стискаючи Раданову сідлову сумку, до куща прихилилася і заплющивши очі лиш перелякано тремтіла.




Поскаржитись




Використання файлів Cookie
З метою забезпечення кращого досвіду користувача, ми збираємо та використовуємо файли cookie. Продовжуючи переглядати наш сайт, ви погоджуєтеся на збір і використання файлів cookie.
Детальніше