Легенда Сяомін / Войовниця, що гідна Небес

Розділ 5. Тіні давно забутого минулого

Зірки сяють, час спливає.

Лиш небу відомо, що нас чекає...

 

Доки Сяомін знаходилась у безсвідомому стані в резиденції генерала Лі Цян Вея, її дух потрапляє в дивний світ на межі часу та простору.

 

Тривога охопила Чень Сяомін. Хоча її дух відділився від тіла, все ж, вони залишались пов’язаними. Подих її був частим, а серцебиття відлунням відображалось у вухах.

Намагаючись потрохи повернутись до нормального стану, Чень Сяомін декілька разів зробила глибокий вдих і видих, намагаючись заспокоїти шалений пульс. Її непокірне тіло відмовлялось зрушити з місця хоча б на крок. Думки Небожительки були в хаосі, не дивно, що її стан був таким поганим. Вона усіма силами намагалась повернути контроль над собою.

Дещо заспокоївшись та трохи подумавши, Чень Сяомін важко зітхнула: 

- Дідько, чому я тут...? І власне, де тут...? Я померла? Хто-небудь все ж може мені пояснити, що це за дивне місце? Агов! – Озираючись довкола, вигукнула дівчина.

У відповідь Чень Сяомін почула лише тишу, тишу, яка тиснула на розум та пригнічувала дух. Почуття безвихідності раптово нахлинуло на неї, ніби потужна хвиля, намагаючись затягнути на дно. Набравшись хоробрості, командир Чень зробила декілька кроків вперед, у непроглядну пітьму. Темрява заполонила усе довкола, не даючи змоги відрізнити небо від землі, і лише торкання опори нога мидозволяло хоча б трохи орієнтуватися в просторі.

- Не знаю, куди мене закинуло і що тут взагалі відбувається, але якщо я загинула і це загробний світ, то я його зовсім інакше собі уявляла, - подумала Чень Сяомін і схрестила на грудях руки, немов намагалась себе захистити.

Чень Сяомін побачила, як генерал Лі притримував її майже бездиханне тіло, її темно-карі очі засяяли, розкриваючи прихований блиск цього дивного місця.

Небожителька нахилила голову вниз і лише зараз помітила, що одягнена не у військовий одяг, а в чудову жіночу сукню з квітчастою вишивкою; її довге темне волосся було обережно укладене і заколоте великою золотою шпилькою у формі фенікса.

Хоча вигляд Чень Сяомін не був гідний ні імператорського двору, ні палацу в Небесному царстві, вона сяяла витонченістю та красою юності.

- Як давно я не почувала себе такою...гарною, - з нотками суму в голосі прошепотіла Чень Сяомін.

Досхочу покружлявши та помахавши довгими рукавами, дівчина зупинилась. Якби генерал Лі зараз побачив Чень Сяомін, він би дуже пошкодував про своє невідання. 

- Чого здіймаєш стільки шуму? - пролунав з темряви невдоволений голос, змусивши Чень Сяомін здригнутись від несподіванки та переляку.

- Хто тут? Покажися! - викрикнула дівчина і легкий холод пробіг поза її спиною.

- Я вартівник цієї вічної пустоші. Але тебе не повинно хвилювати, хто я, краще запитай себе, ким ти є насправді...? Великий воїн, або дівчина, засліплена жагою до помсти, дівчина, яка боїться справжнього життя поза війною?

- Стоп, що? До чого тут я...? Що це взагалі за місце? - Питально піднявши брови, Чень Сяомін відповіла питанням на питання.

Дівчина нічого не могла зрозуміти.

- Зараз ти не у світі мертвих, але й живою тебе наразі складно назвати. Так як ти втратила свідомість через отримані в битві поранення, твій дух зміг проникнути в цей простір, недосяжний для багатьох небожителів, тим більше смертних.

Чень Сяомін стояла в ступорі, остаточно заплутавшись. Вона не мала жодного бажання розбиратися з цим.

- Який світ...? Який інший вимір...? Що за нісенітниці? Просто поверни мене назад у моє тіло.

- Твоє потрапляння сюди означає, що ти володієш чимось особливим або ж непідвладною для інших силою. Тут ти маєш можливість побачити все таким, яким забажаєш. Правда це чи ні - все залежить лише від твого вибору та готовності прийняти істину.

- Ти хочеш сказати, що все тут залежить від моєї уяви? Навіть твій вигляд?

- Так, навіть мій вигляд.

- Цікаво...

Чень Сяомін стала й, заплющивши очі, глибоко вдихнула. Вона уявила таке улюблене для неї зоряне небо та місяць з його благородним срібним сяйвом. У ту ж мить темрява навколо почала розсіюватись, перетворюючись на безкрайнє нічне поле ароматних рожевих хризантем, осяяних молодим місяцем, який тільки-но зійшов, а небо всіялось безліччю сяючих мерехтливих крапок. 

- Нічого собі! Ніколи не думала, що побачу щось подібне, – пробурмотіла Небожителька, стоячи з відкритим ротом та широко розплющеними очима від здивування. Навіть будучи родом з Небесного царства, вона ніколи не стикалася з такою магією.

- Все тут примарне, - промовив хранитель. – Через це поети земного світу у своїх легендах величають цей простір «світом забуття».

- Справді?

- Так, - хранитель реготнув. – Але на більше вони не спроможні. Прийми пораду, не чекай багато від людей, вони вже давно втратили свою магічну жилку.

- Це заворожує, чи не так? Що це за магія така? Ніколи не бачила нічого подібного, – поцікавилась Чень Сяомін, із замріяним виразом на обличчі, милуючись місячним сяйвом. – А ось щодо тебе, хранителю, ти можеш і далі залишатись "безтілесним духом", якщо ти так хочеш залишатись у тіні. Мені байдуже, який у тебе вигляд, навіть уявляти не цікаво. Краще дай відповідь на питання: як мені повернутись назад?




Поскаржитись




Використання файлів Cookie
З метою забезпечення кращого досвіду користувача, ми збираємо та використовуємо файли cookie. Продовжуючи переглядати наш сайт, ви погоджуєтеся на збір і використання файлів cookie.
Детальніше