Розділ 1. Темрява

Пролог

Тисячу років тому, один мудрець-провидець будучі на порозі смерті, попрохай свого учня записати його останнє видіння.

«На землю спуститься самотня зірка і після знов повернеться на небосхил, знаменуючи крах імперії та відродження древніх порядків. Інь та Янь об’єднаючи, вона створить новий світ. Таїться в ній велика сила, що полонить розум, розпалює стару ворожнечу. Багато поляже в її пошуках, а хто заволодіє цією силою буде правити світом або знищить його».

Учень уважно вислухав свого наставника й записав його слова на дощечках. Це був час війн, тому зберегти їх була вкрай складно. Тому учень розмовсюдив передбачення по всіх усюдах, щоб воно зберіглось в народі як легенда, очікуючи свого справдження.

500 років потому. Східна Хань, місто-фортеця Гуаньду

Ніщо не віщувало наближення страшної небезпеки. Цей ранок видався навпрочуд сонячним після декількох днів проливних дощів; починався перший місяць осені. Та літо не було готове здавати свої позиції. 

У північних земелях імперії, оточене горами місто-фортеця Гуаньду потрохи починало прокидатись. Торгівці ліниво розкладали свої товари на прилавки, поки міський люд ще спав. На околицях кипіло своє життя: люди збирались на поля.

Одначе, всякому миру настає кінець, коли імперія слабне...

Великий військовий барабан на світанку порушив спокій жителів фортеці. Ще хвилину тому його багатолітнє мовчання зберігало мир у земному світі. Ніхто не очікував цього нападу саме сьогодні, і все ж, війська були напоготові. Запалав сигнальний вогонь, сповіщуючи війська в польових таборах, що час битви настав.

Дівчина, одягнена у шкіряні військові обладунки, разом з іншими солдатами взібралась на масивну захисну стіну. Поглянувши в далечінь, вона намагалась оцінити ситуацію. Вранішній туман тонкою стіною відокремив від них ворожих солдат, приховуючи їх у далечині. Скільки їх було: сотні чи тисячі, дівчина не знала.

Войовниця озирнулась по сторонам: всі метушились, неначе мурахи, беручи до рук зброю й займаючи бойові позиції. І лише одна постать нерухомо спокійно стояла на краю, спокійно вдивлялась в далечінь. Єдиний, хто на думку дівчини міг забезпечити їх перемогу в нерівній битві. Вираз обличчя генерала був промовистим. Попри події, які відбувались зараз він і далі стояв на краю стіни із таким спокійним лицем, ніби задумався, який сорт чаю сьогодні обрати.

Його погляд був серйозним. Варто сказати, що у військовій справі він настільки шалений, що треба трохи часу, щоб повність це усвідомити.

Дівчина наблизилась до генерала, щоб запитати, як діяти далі. Коли чоловік почув звук кроків, він підняв очі і зустрівся поглядом з нею.

- Чи не це - чудова можливіть? Давайте разом помолимось за наш успіх? - звернувся він до войовниці.

- Генарале, хіба ви вірите в бога? - Тихо поцікавилась дівчина.

- Бог війни зійшов до мене. Тепер я - істинний віруючий.

"Тепер справа виглядає безнадійною" – хмикнула дівчина про себе.

Войовниця стояла, склавши руки за спину.  Вигляд у неї був трохи зніяковілий. Та не зважаючи на це, присутність генерала заспокоювало її шалене серцебиття.

Вони поглянули один на одного. Дівчина відчула, що треба сказати ще щось. Якісь слова, щоб підтримати мотивацію, пепш за все свою. Але їй навіть  на думку не спадало, що це могло бути. Вочевидь генерелу також.

- Ну гаразд, - генерал коротко кивнув командиру. - Час настав. Ти готовий?

- Так, сер.

- Гаразд, - повторив чоловік, а тоді  закрокував далі.

Дівчина послідувала за ним.

Вони разом поглянули на військо, що стрімко наближалось до фортеці.

Це була далеко не перша битва для войовниці, але в таких масштабах вона бачила все вперше. Навіть не маючи багатолітнього військового досвіду, вона розуміла, що там, на горизонті, на них насувається військо, чисельність якого в декілька разів перебільшує їх. Вона знала, що на допомогу столиці марно розраховувати, підкріплення не буде...

З роздумів її витягнув гучний голос генерала:

- До зброї! 

Наказ розійшовся устами командирів у кожен куток фортифікаційних укріплень. 

Генерал та войовниця разом з іншими солдатами швидко збігли донизу кам’яними сходами, приєднавшись до своїх загонів. Тисячі воїнів рівними шеренгами покинули фортецю, готові зустріти ворога на полі битви.

Ненависть – їдка, наче отрута, - розлилася по тілу дівчини і тараном ударила в скроні. Азарт битви розпалив тіло, сколихнув кров та дихання, що збилося від хвилювання.

- Генерале, вони наближаються! – гукнула войовниця.

- Час настав. Зачинити ворота!

Військо зайняло оборонну позицію. Підкріплення було вже на підході.

Генерал підняв руку вгору, давши команду.

- Лучники, готуйсь!

Лучники з блискавичною швидкістю зайняли бойові позиції.