Легенда 13. ПРО СОМА МИТЬКА

Місцевість: Каскад Дідорівських озер.

Об'єкт: Озеро Митькове, найбільше. Площа 33425 м2, максимальна довжина 235 м

Поруч із Дідорівкою, під стінами Голосіївського монастирю плещуть ще три озера, розділені вузькими дамбами. Спортивне, Глиняне і Митькове.

Правду кажучи, це не природні озера, а ставки, викопані людьми і наповнені водами Голосіївського струмка і донними джерелами. З них складається Дідорівський каскад, де тільки одне озеро справжнє. Замість інших колись біг струмок, і кожну весну розливалося болото. Проте існують ці ставки так давно, що ніхто вже не скаже точно, хто їх викопав і коли?

Про це можна знайти відомості в хроніках зведення Голосіївської пустині. Там пам'ятають, чи було біля першого скиту одне озеро, чи чотири?

Та вже точно ніхто не скаже, звідки у четвертому озері (якщо починати рахунок з Дідорівки) з'явився легендарний величезний сом.

Кажуть, Дідорівських і Самбурських дітей так матері колисали:

— Засинай швидше! Якщо не прийде сон миттю, припливе за тобою сом Митька!

Та дитя, замість того, щоб слухняно закрити очі, підстрибувало на подушці:

— Розкажи! Розкажи про сома! Розкажи казку про Митьку!

Розбишаки Митьку зовсім не боялися. Хоч і казали їм дорослі, що це сом-мандрівник і, можливо, він уміє ходити по суходолу і зазирає в будинки, щоб затягти неслухів на дно. Проте всі знали, що Митька мирної вдачі. Він величезний, наче річковий слон. І колись рятував тих, хто тоне. Може і зараз врятувати, коли схоче. А на дно нікого не тягне. Пропливає повз, посміхається в довгі вуса. Багато хто розповідав, що бачив під водою його білий бік під час купання. Митька може скинути недобру людину у воду, це правда. А дітей не чіпає.

— Гаразд, слухай. Тільки якщо до кінця не заснеш, ой, пожалкуєш!

І велося неквапливе оповідання, про ті часи, коли Дідорівка ще не була Дідорівкою, а звалася просто Голосіївським озером. Або ще якось, ніхто вже не знає.

*****

За давніх часів, може, ще до народження Діда Ора, в голодний рік виловили люди Приозерного селища зі свого озера всіх сомів. А того не знали, що соми чистять озеро. Ось і стало озеро заростати, обміліло, вода в ньому позеленіла. Пити її стало неможливо, та й риби майже не водилося.

Тоді хтось із старих рибалок приніс із Китаївських озер маленького сомика. Випустив до Дідорівки і суворо заборонив односельцям не ловити його, навпаки підгодовувати. Поступово стало озеро очищатися від мулу. Люди зраділи, рибалки звідусіль з далеких озер принесли ще малих сомів, а того, найпершого, прозвали Митьком. Тільки він безбоязно щовечора підпливав до містків, знаючи, що його будуть кормити. І крутився навколо, показуючи то спину, то білий бочок.

Коли соми в озері розплодилися, Митька підгодовувати перестали, він все одно припливав, навіть відгукувався на своє ім'я, так запевняли діти. Варто вийти на берег і покликати: "Митька, Митько!" — півгодини не проходило, як звідкілясь виринав сом.

Минуло багато років, Митька виріс у величезну рибину і став рідше припливати до містків. Більше ходив по дну, перевіряв свої володіння. Чи все у порядку? За цей час Митькові друзі постаріли і вже не бігали щовечора до берега кликати сома. А їхні онуки не дуже-то й вірили в його існування.

Та одного разу, коли неслухняний хлопчисько, що хотів перепливти Дідорівку, став тонути, з глибини піднявся величезний сом, підплив йому під ноги, мов колода, і виштовхнув бешкетника до берега. Переляканому плавцю не вірили, та коли він сказав, що сом був не просто величезний, а світліший від всіх сомів, майже білий, хтось згадав про Митька. Погаласували, посперечалися, вірити чи не вірити, з тим і розійшлися. Тільки наново заборонив голова селища ловити старого сома, щоб не вийшло, як у непередбачливих пращурів!

Так і жив би собі Митька у Дідорівці донині, та одного дня прийшли люди, копати нові ставки. Розширили Голосіївський струмок, перекрили його дамбами, і додалося до Митькових звичних володінь ще три озера. Виплив сом із Дідорівки, дістався до останнього озера, сподобалося йому там... Став вивчати нові володіння, і виявилося, що штучний ставок ще більший за його Дідорівку!

Хай не такий довгий, на сто метрів коротше, проте на 8 тисяч квадратних метрів більший! Залишився сом у новому озері на все літо. Та й зазимував там. Навесні збирався назад, рідну домівку навідати.

Та не розрахував Митька, що в сусідньому озері на дні топка глина! Затягнувся глиною перехід між третім озером і четвертим. Води струмка худо-бідно проходять, дрібна рибка й жабки прослизнути можуть, але Митька занадто товстий і великий, щоб проплисти крізь перехід. Не вернутися йому до Дідорівки.

Інші соми у озері водяться, Митькові правнуки і праправнуки. Та без нього ще небезпечніше стало перепливати підступне озеро. Допомогти відчайдухові більше нема кому.

Таким чином сом-мандрівник змінив за своє довге життя вже два озера! Народився у Китаїві, виріс на Дідорівці, а тепер влаштувався в останньому озері каскаду, яке так і зветься на його честь — Митькове.