Легенди Голосіївського лісу

Легенда 16. ОКСАМИТОВА АЛЕЯ

Місцевість: Стежка від Феофанії до Дідорівки. Алея Бархату амурського.

Об’єкт: Бархат амурський (Phellodendron amurense)

 

У Голосіївському лісі панують дуби, найчастіше зустрічаються сірі стовбури грабів, відтіняє їх червоне золото сосен, рідше зустрінеш березу, що прийшла на місце зарослих просік, і занесену в ліс людьми та птахами дику черешню.

Той хто знає головну таємницю цього лісу, пам'ятає: він насаджений штучно. Сторіччя за сторіччям люди облагороджували Голосіївський ліс не лише своїми будинками, а й новими видами рослин. Тому ще помітні сліди двох алей, котрі майже розчинилися в дикому лісі — Букової, між лікарнею Феофанія і Обсерваторією, та Оксамитової, яка йшла колись від самісіньких воріт Китаївського монастиря.

Між легенд про розквіт монастирської розкоші в Лаврських скитах 18-го сторіччя Голосієво і Китаєво, зрозуміти загадку щодо "оксамитової доріжки, настеленої від воріт до самого "Паломницького Хреста" зможе тільки ботанік.

Мова не про неймовірно довгий килим для почесних гостей, а про рідкісну рослину. Бархат амурський або філодендрон — дерево, як помітно з його назви, що росте на березі річки Амур. Його батьківщина в лісах Манчжурії, Приамур'ї, в Приморському краї, Китаї, Кореї, на Сахаліні, в Японії... На Далекому Сході, тільки не в Києві! Звідки ж взявся далекосхідний гість серед європейських грабів та ясенів?

Не придивляючись, за світло-сірою корю і довгастим листям бархат амурський легко сплутати з ясенем. Якщо придивитися, вас неодмінно здивує особлива прикмета ​цього дерева. Його товста, дуже світла, сріблясто-зелена кора вкрита дивними змієподібними візерунками, не схожими на кору навколишніх дерев. Складки на ній, немов рюші м'якої тканини і кора пружна, як корок. Від кори походить як "оксамитова", так і друга назва фелодендрона — Коркове дерево. На батьківщині бархату амурського його кору використовують як корковий ізолятор в технічних приладах, одягають в міцну "зміїну шкірку" дроти.

Бархат Амурський — прадавнє реліктове дерево. Його рід пам'ятає ще динозаврів, пережив Льодовиковий період, розмножується дрібними чорними ягідками. В Голосієво екзотичного гостя, безумовно, привезли люди. Хто, коли і навіщо?

Відповідь схована в 17-м сторіччі. Тоді на місці нинішнього Китаївського монастиря розрослося торгове поселення і паломницький центр, на дорозі між новим Голосіївським скитом в гущі лісу і стародавньою Києво-Печерською Лаврою. Дуже скоро давнє поселення Китаїв, що пережило від 13-го сторіччя розквіт, повний занепад і відродження, теж стало угіддями Лаври. Київський князь Дмитро Голіцин заснував у скиту Троїцький лікарняний монастир, де успішно лікували прочан з різних країн. Крізь віки нікуди не зникала історична назва старовинного городища "Китай", що значить "фортеця". До початку 18-го сторіччя назва повертається монастирю, спершу як Малий Китаївський монастир, згодом — просто Китаївський.

Серед врятованих у лікарняному монастирі був багатий купець. У паломництві до Голосіївської пустині його звалила якась лихоманка, і досвідчений мандрівник ледве не помер у Китаїві. Купець вижив, і наступного року на знак вдячності привіз монахам саджанець екзотичної рослини, амурського бархату. Через схожість назви Китаїв з Піднебесною Імперією купець обрав найкращим подарунком для ченців, які люблять саджати дерева, дерево з Китаю!

Бархат амурський вкоренився в Голосіївському лісі, виріс, дав насіння. Поступово "китайських" дерев стало на цілу алею по обидва боки доріжки, що веде до Китаївського монастирю.

В 19-му сторіччі Оксамитова алея стала улюбленим місцем прогулянок київських митрополитів. Екзотичним деревом пишалися і показували всім високим гостям. Перелік славних імен тих, хто навідав у різні роки Китаєво і напевно гуляв Оксамитовою алеєю, вражає.

Тут гостював у 1770 році філософ Григорій Сковорода (родич тодішнього начальника пустині). У 1843 році Тарас Шевченко малював пустинь і Китаївські печери. Письменник Михайло Старицький описав Китаїв у своїй повісті, Павло Тичина і Максим Рильський присвячували Китаївському урочищу вірші.

Композитор Микола Лисенко знімав дачу поблизу Китаїва, в його оселі любила бувати письменниця Олена Пчілка, мати Лесі Українки. Це місце знав і перший президент України Михайло Грушевський.

Всіх їх пам'ятають доріжки Голосіївського лісу. Історичні особистості, як ми сьогодні, теж перевіряли пружність оксамитової кори і чудувалися її візерункам.

Для Європи бархат амурський здебільшого декоративне дерево, яке можна побачити тільки в ботанічних садах і парках. Це у себе на батьківщині бархат добрий медонос, дає природний жовтий барвник, його міцна деревина цінується в промисловості, і всі частини дерева: листя, плоди, кору використовує тибетська народна медицина.

Та сьогодні про "дерева з Китаю" не пам'ятають навіть у самому Китаїві. Оксамитова доріжка розділилася на окремі острівці, які дивом вижили серед лісу. Кілька дерев збереглися поблизу стін Китаївского монастиря, бархат зростає по околицях Самбурків, а найбільша ділянка алеї — на стежці між Феофанією та Дідорівкою.

Молоді дерева бархату амурського насіялися самостійно, з насіння старих, і ростуть по обидва боки доріжки нерівно, проте, як і раніше, ростуть! Бархат амурський вижив у Голосіївському лісі, отримав місцеве громадянство для себе й своїх нащадків.




Поскаржитись




Використання файлів Cookie
З метою забезпечення кращого досвіду користувача, ми збираємо та використовуємо файли cookie. Продовжуючи переглядати наш сайт, ви погоджуєтеся на збір і використання файлів cookie.
Детальніше