Доки смерть не розлучить нас

Місто ліниво продовжувало свій рух через літню спеку, яка всім вже досить сильно набридла. Вихідний день дозволив містянам заховатися в квартирах з кондиціонерами або втекти з кам'яного мегаполісу на природу, яка приймала на себе основну силу сонячних поцілунків, дозволяючи своїм дітям радіти теплу.

Спальний район з одноманітними сірими будинками здавався справжнім пеклом, оскільки його зеленими легенями був лише один парк, що розкинувся по центру між кварталами, та невеличкі сквери з дитячими майданчиками в дворах між багатоповерхівками. Якщо прислухатися, то можна було почути, як міська зелень зітхає через посуху та забруднене повітря, помалу згасаючи в таких жахливих умовах існування.

Але все це було таким глобальним та далеким, що не цікавило небагатьох сміливців, що вирушили по своїх справах опівдні.

Марина Леонідівна стискала сумку в руках, ремінець якої примостився на плечі, і не зважала на те, що шкіра, яка майже весь час знаходиться в затишних умовах офісу та квартири, вже починає припікати через нелагідне сонце.

Жінка стояла на тротуарі біля зебри не зважаючи й на те, що світлофор вже не перший десяток разів змінив свій колір, а здивовані водії, перед тим як рушають з місця, напружено вглядаються в самотню постать, що так і не перейшла дорогу на зелене світло.

Для панянки в цей момент існував лише один будинок, на який вона дивилася, не в змозі визначитися зі своїми подальшими діями. Дім, в якому мешкав її коханий чоловік.

Раптом в її сумці завібрував телефон, який через мить почав награвати сумну класичну композицію, що зовсім не пасувала до цього спекотного дня та оточення.

- Маришко, привіт! Ти вдома?, - схвильований голос Олени вирвав шатенку з роздумів. - Мені потрібно з тобою побачитися. В мене такі новини, такі новини... не повіриш! Я таки сходила до тієї відьми і вона допомогла мені повернути Сергія! Ми сьогодні вечеряємо в нього вдома і...

- До відьми?, - Марина насупила брови, намагаючись зрозуміти слова кращої подруги. - З Сергієм вечеряєш?!

- Так, так, - ледь не прокричала в слухавку її співрозмовниця. - Я все розповім, але нам зустрітись потрібно.

- Гаразд. Я майже вдома. Ходила до... емм... магазину, - кивнула жінка, швидко поглянувши на будівлю, за якою спостерігала декілька годин, так і не наважившись зайти до свого чоловіка, що мешкав тут, всього лиш на четвертому поверсі, в тому ж кварталі, що й вона, але здавався недосяжним після того, як залишив її через молоду коханку. - Приходь.

Вже через двадцять хвилин Олена сиділа в подруги на кухні зі склянкою холодного лимонаду в руках і сяяла, наче новорічні вогники на ялинці.

- ... а потім вона сказала, що саме мені потрібно принести, щоб магія спрацювала, - продовжувала розповідати брюнетка, ледь нахиляючись до подруги. - Вона вуду практикує, я впевнена. В інтернеті прочитала перед другим візитом.

- Вуду? Це там де шамани курей ріжуть, входять в наркотичний транс і ляльок роблять?, - вигнула брову Марина, недовірливо розглядаючи свою співрозмовницю.

- Ну, типу того, але все набагато охайніше та сучасніше, ніж в інеті написано, - знизила плечима жінка. - Мені потрібно було принести частину плоті коханого, його особисту річ, мертву тварину і гроші, звісно ж. На ритуалі ця Ванда ще попрохала додати в трави декілька краплин своєї крові, але це дрібничка.

- І що, як це все спрацювало?, - нервово запитала шатенка.

- Вона зробила ляльку, провела довгий ритуал, подробиці якого я розповідати не буду, а потім наказала мені перев'язати одержану фігурку червоною стрічкою і три ночі вкладати біля себе у ліжко, промовляючи певні слова, - майже пошепки продовжила свою розповідь Олена. - І рівно через три доби Сергій мені зателефонував, сказав, що дуже скучив, був дурнем, коли вирішив, що зможе жити без мене, ну і все таке.

- Неймовірно, - прошепотіла Марина, опираючись на стіну, біля якої стояв кухонний стілець. - І ти вважаєш, що ця Ванда зможе допомогти мені з Олегом?

- Я впевнена в цьому!, - закивала її співрозмовниця, стискаючи руку подруги, яка лежала на столі. - Мариш, нічого поганого не буде, просто збери все те, що я назвала, щоб не втрачати даремно час на зайві візити до відьми, і йди до неї. От чому б не спробувати? Тим паче, що мені вона допомогла!

- Гаразд, вмовила, - слабко посміхнулася шатенка і задумливо покрутила склянку в руках. - Але де я знайду мертву тварину для ритуалу?

- От ти кумедна, - похитала головою її співрозмовниця, посміхаючись. - Я просто в супермаркеті курку заморожену придбала.

- Хм, а це варіант, я якось навіть не подумала, що так можна, - усміхаючись у відповідь, погодилась жінка.

Далі розмова плавно перейшла до обговорення майбутнього побачення, на яке з нетерпінням чекала Олена, а потім подруги попрощалися, поспішаючи по своїх справах.

Зателефонувавши відьмі, Марина отримала позитивну відповідь та почала збиратися на вечірній сеанс магії.

Відкладати на тиждень візит до чародійки не хотілося, адже зі своєю роботою шатенка раніше дев'ятої години додому приїхати не могла, не те що ще кудись сходити. Саме тому вечір неділі був найоптимальнішим з запропонованих Вандою варіантів для зустрічі.

Здавалося, що вдача посміхається жінці, адже сорочка Олега лежала в шафі, а його зуб, який в коханого випав декілька років тому після пошкодження щелепи під час невеличкого дтп, спокійно весь цей час зберігався в комоді.

Налаштовуючись на позитивний результат Марина зібрала все і поспішила до супермаркету за мертвою твариною, про яку розповідала Олена.

Ось тут вдача зрадила її, як і чоловік, з яким вона так і не розлучилася офіційно, все ще сподіваючись на те, що він отямиться і повернеться до неї. В супермаркеті не було жодної курки... якщо не враховувати мініатюрну блондинку біля дальньої каси, до якої пішов її коханий.

От як так могло статися, що саме сьогодні і саме в цей момент ця... ця особа прийшла сюди?!