Життя - це гра - 2

Ліс тихо шепотів перемовляючись з вітром, який грався зеленим листям в кронах дерев. Птахи весело щебетали, квіти наповнювали світ яскравими фарбами та неймовірними ароматами. Все дихало літом та налаштовувало на позитив.

- Яка краса, - тихо сказав Макс, озираючись навкруги.

Він стояв на галявині, яку затишним кільцем обіймали могутні велети-дуби. Літнє сонце припікало, але річечка, що починала свій шлях високо в горах, дарувала прохолоду всім бажаючим, пробігаючи в високій траві повз кам'яні портальні ворота.

- Так, що ми маємо?, - задумливо пробубонів молодий чоловік, сідаючи на плаский камінь біля згаслого порталу. - Середнє королівство, бог Хаосу і головний квест - вбити породження антиматерії, які з'являються після смерті босів. Тобто мені потрібно знести до десятка топових мобів, а для цього необхідно проапатись самому і, напевно, знайти якусь команду для цього, якщо... якщо в цій грі є інші люди чи персонажі.

Він сіпнув плечем, відганяючи мороз, що пробіг шкірою, коли думки про самотність заполонили розум і майже викликали хвилю відчаю.

- Дурня це все, звісно тут є люди, - фиркнув юнак. - Дракон чітко сказав, що його обеліски знаходяться в містах, а їх ж хтось мав побудувати... хоча, в грі поселення можуть бути просто прописаними за сценарієм розробників.

Хлопець чітко розумів, що потрібно кудись рухатися і щось робити, але продовжував сидіти на місці, так як не знав, що саме.

Звичного для гейм інтерфейсу він не побачив, ніяких додаткових кнопок чи незвичайних для стандартного світу елементів теж не знайшов. А з речей на ньому були лише прості штани та сорочка з тканини, навіть взуття не видали на нулевий рівень.

Коли Максим вирішив все ж таки рухатися хоча б кудись і почав підійматися з каменю, щось влучило йому в потилицю.

- Ай, що за жарти?!, - молодик роззирнувся навколо, але так нікого й не побачив.

Через мить ще два снаряди у вигляді жолудів прилетіли в його торс.

Юнак примружився і почав повільно рухатися в напрямку дерев, з яких проводили обстріл.

Як не дивно, атакуючий не планував ховатись і з зацікавленням розглядав його з нижньої гілки.

- Привіт. От скажи мені, навіщо ти в мене жолуді кидаєш?, - запитав Макс і посміхнувся, розглядаючи при цьому руду білку з білими цятками на лобі та кінчику пухнастого хвоста.

Його співрозмовниця щось пострекотала у відповідь і знову кинула в нього плід.

Молодик вивернувся і не дозволив снаряду влучити в себе. Потім ще раз і ще раз.

"Спритність +1", - повідомлення, яке з'явилося прямо в повітрі, примусило хлопця зупинитися з відкритим ротом, в який білка одразу ж змогла поцілити жолудем.

- Кхе-кхе, от же ж, розбишака, - сплюнувши на землю плід, незадоволено сказав Макс.

Наступної миті мокрий від слини снаряд збільшився в розмірі.

Гравець обережно взяв модифікований жолудь в руки і, подумавши хвилину, поніс його до річки. Там він занурив плід у воду, дивуючись реалістичності відчуттів, які дарував цей віртуальний світ, адже вода була дуже холодною і її стрімкий рух відчувався з першої секунди прямого контакту.

Пройшла секунда, друга і ще одна... але нічого так і не сталося.

Максим витягнув руки з крижаного потоку і, після повторного марного вивчення свого трофею, викинув його в траву.

Як тільки жолудь впав на землю, щось загуділо, затріщало і вгору поринув пагін молодого дерева, який розростався все сильніше, перетворюючись на могутній дуб.

- Ой, лишенько, що ж це таке, - юнак впав, здивовано розглядаючи своє творіння.

"Отримано базову здатність "Магія Природи"", - нове повідомлення замиготіло перед очима й згасло, залишаючи гравця роздумувати над тим пощастило йому чи ні.

- Маг - це добре, хоч я й намагався завжди бойовими персонажами грати, - підіймаючись з землі, пробубонів Максим. - А от напрямок Природи в усіх іграх слабким був... хоча, це вже хоч щось. А там, можливо, змінити можна буде, якщо пощастить.

Він підійшов до дерева і простягнув руку, щоб торкнутися до його кори, але рослина досить дивно відреагувала, відсуваючись подалі.

Молодий чоловік зробив крок вперед, але результат був аналогічним. Він здивовано вигнув брову і пришвидшився, через хвилину вже активно наздоганяючи вперте дерево, яке не давалося до рук, по всій галявині.

"Бажаєте зафіксувати положення створеного предмета?", - нове повідомлення з'явилося в той момент, коли знесилений хлопець зупинився, опускаючи руки.

- Емм... ні!, - крикнув Макс, розуміючи нарешті, чому дуб втікав від нього і звідки навколо галявини стільки дерев цього виду.

Хлопець знову підняв руки і пішов до свого творіння, направляючи його ближче до лісу. Обравши невисокий пагорб, неподалік від річечки, він нарешті опустив руки і підтвердив остаточність свого рішення - зафіксувати положення створеного предмета.

В цю саму мить дерево завмерло і, поворушивши корінням, закріпилося на обраній ділянці, а біля нього з'явилася невеличка скриня.

"Знайдено Простий скарб розбійників", - нове повідомлення підтвердило здогад Макса про те, що це дерево витіснило скриню з глибин пагорба.

"Отримано базову здатність "Пошук прихованого"", - а от ця фраза виявилася несподіваним додатком до попередньої і, знову ж таки, юнак не знав радіти новому надбанню чи ні.

Поки молодик думав, скриня відчинилася і він побачив в ній монети, декілька різнобарвних кристалів, потерті чоботи та сумку з довгою лямкою, яку можна було перекинути через плече.

Тільки-но Максим потягнувся до свого скарбу, як хитра білка підскочила до скрині і схопила один чобіт, який був більший за неї, вправно затягуючи свою здобич на дерево.

- От же ж, і як мені тепер бути? Злодюжко, повертай мені взуття!, - незадоволено вигукнув хлопець, намагаючись дістати малу бешкетницю.

Думки про те, як така маленька тварина тримала великий предмет, він відігнав одразу ж, пояснюючи все недосконалістю комп'ютерної гри, в якій знаходився.