Пріоритетність бажань

Дощ весело стрибав по асфальту утворюючи невеликі озера, в яких віддзеркалювалось похмуре небо.

Місто насолоджувалося неочікуваною прохолодою, яка прийшла разом з циклоном з півночі. Спраглі дерева зашелестіли насиченою зеленню крон, камінь будинків посірів та нарешті перестав втомлювати людей розжареним повітрям, яке зазвичай активно підігрівав навіть після заходу сонця.

Влітку темрява приходить пізно, але містяни, які не втрапили до списків щасливчиків, що вже втекли у літні відпустки, все одно намагалися звільнитися з замкнутого офісного простору, щоб насолодитися прогулянками, барами та іншими видами відпочинку.

Враховуючи все це, на зупинці після сьомої години було малолюдно і Галина, очікуючи на свій автобус, змогла присісти на стару потерту лавку.

Важкий день. Стільки роботи з текстами, дослідженнями та відшліфовуванням кінцевого матеріалу до ідеалістичного стану, а результат знову ж таки очевидний: у відрядження поїхала симпатична брюнетка Марина, яка більше часу проводить в соціальних мережах та салонах краси, а не вона - середньостатистична шатенка, без дорогого манікюру та вишуканого одягу.

Шеф довго розглядав подані дівчатами тексти, підіймав на Галину погляд, збираючись щось сказати, а потім знову, ледь помітно насупившись, повертався до читання.

На завершення наради чоловік таки не витримав і, махнувши рукою, знову відправив свою улюбленицю в цікаву подорож, хоча й знав, що матеріал потім доведеться передати більш талановитій шатенці на доопрацювання та серйозне корегування (часто навіть загальновідому інформацію перевіряти доводилось, оскільки Марина не дуже любила приділяти час роботі, вважаючи, що простіше один раз сходити з шефом в ресторан, ніж майже щодня страждати над документами).

А ще до цього всього додалася болюча новина про те, що саме сьогодні її рубрику, в якій дівчина висвітлювала цікаву інформацію про новітні дослідження та розробки, передали Валентину. Цей зашорений, такий самовпевнений та надмірний чоловік все ж таки зміг переконати керівництво, що жінка не може повноцінно описати технологічні новинки, хоча саме вона колись запропонувала ввести цей розділ в журнал!

За своїми роздумами дівчина не помітила маршрутний автобус, який зупинився неподалік.

- Ой, - вона підскочила на ноги, кидаючись до транспорту.

Але і тут на неї чекала невдача, оскільки водій, якого в неслушний момент відволік телефонний дзвінок, просто зачинив двері перед її носом, не помітивши молоду жінку.

- От же ж..., - стиснувши кулаки, прошипіла Галина і опустила погляд до землі, розглядаючи колись білі кросівки, що активно пропускали вологу з калюжі, в яку втрапила їх власниця. - Гірше бути не може...

Після цих слів вдарила блискавка і врівноважений дощ почав перетворюватися на справжню зливу, за завісою якої все гірше простежувався парк.

Журналістка покрутила головою, відмічаючи, що знайомих автомобілей на офісному паркувальному майданчику вже немає, і, важко зітхнувши, побігла назад на роботу.

Увімкнувши світло в загальній залі, дівчина переконалася, що всі співробітники вже пішли додому, і лише в кабінеті директора завершувала прибирання бабця, яка приходила до них щовечора.

- О, дитинко, а ти чого тут?, - здивовано поцікавилась жінка, коли побачила Галину, яка якраз змінювала мокрі кросівки на легкі балетки, що лежали про всяк випадок в нижньому ящику її стола.

- Та на автобус сісти не змогла, ноги намочила і, взагалі, там така злива, а я без парасольки, - махнула рукою шатенка. - Ото вирішила випити кави, перечекати це все, а там вже визначусь чи таксі викликати, чи маршруткою з пересадками їхати.

- В мене десь була запасна парасолька, - задумливо пробубоніла бабуся.

- Ні, дякую. Я вже серйозно схиляюся до варіанту з таксі, - заусміхалася Галина, вмикаючи електричний чайник.

- Що ж, ключі в тебе є, замкнеш тут все. Якщо що, то ти знаєш де мене знайти, - кивнула, погоджуючись, прибиральниця і повільно попрямувала на вихід.

- Так, ще раз дякую, - запізніло крикнула журналістка, розглядаючи двері, які щойно зачинилися.

Дівчина посиділа декілька хвилин, прислухаючись до гуркоту за вікном, і, знову важко зітхаючи, пішла заварювати собі каву.

- От зараз цю смакоту вип'ю, одразу пошту ще раз перегляну, огляд напишу, а вдома залізу в гарячу ванну і ніякі проблеми з Маринами, Валентинами, грозами та нахабними водіями мене більше не хвилюватимуть, - бубоніла собі під ніс шатенка, вирішуючи чи варто додавати в горнятко цукор.

Тільки-но вона примостилася в кріслі, вмикаючи комп'ютер, як з коридору почулося металеве постукування і двері з тихим поскрипуванням почали відчинятися.

Галина вирішила, що це повернулася прибиральниця, але коли поглянула назад, то здивувалася, що в проході нікого немає, а двері так і залишилися зачиненими... дивно, в приміщенні, окрім неї, явно нікого не було.

Молода жінка підвелася на ноги і повільно рушила вперед.

Тиша... майже вакуумна тиша навколо. Хіба це можливо?

Раптом вдарила блискавка, світло замиготіло і погасло, чомусь залишаючи працювати її увімкнений комп'ютер, і шкірою пробігло ціле стадо мурах, попереджаючи дівчину про небезпеку. Галина сіпнула плечем, повертаючись від дверей, в цей самий момент від вікна почувся незнайомий голос.

- Вітаю, панночко. Я - Джокер, Посланець Долі, - пафосно сказав чоловік у чудернацькому вбранні позаминулого століття. - Можу допомогти з втіленням бажаного в матеріальному світі. Зіграємо, щоб викликати зацікавлення Долі, а вона, якщо захоче, матеріалізує твою мрію. Згода?

- Емм, - шатенка зробила крок назад, намагаючись непомітно нишпорити рукою по найближчому столу в пошуках предмету для самозахисту. - Д-дякую, але... але мене не цікавлять ігри з незнайомцями.

- Я не незнайомець, - хмикнув дивак, спостерігаючи за невдалими спробами своєї співрозмовниці, яка знаходила на столі то лінійку, то олівець, то взагалі паперові наліпки.