Надійна охорона

Вечір, як завжди, Вікторія з Дмитром проводили разом... ну, як разом, в одній кімнаті за ґаджетами, кожен в своєму кутку. В наш час так відпочиває більшість середньостатистичних родин після роботи.

На вулиці було вже досить прохолодно, тому про прогулянки та візити до кафетеріїв подружжя успішно забуло, насолоджуючись на вихідних віртуальним простором, книгами або ж переглядом фентезійних новинок та легких сімейних кінокомедій.

- Дім, глянь, я тобі посилання скинула, - з запалом сказала дівчина, - за містом продають старий будинок, банк на аукціон виставив, наступної суботи торги будуть.

- Вікусь, ну що ти знову починаєш, - скривився чоловік, відкриваючи посилання, яке переслала дружина. - Ми ж домовлялись, що декілька років ще збираємо гроші на квартиру, а потім вже будемо розглядати варіанти з кредитами та іпотеками.

- Та ти глянь, - продовжувала наполягати Вікторія, - там ставка початкова всього п'ятдесят тисяч.

- Вона підніметься, - невпевнено сказав хлопець, розглядаючи фото старого будинку. Він одразу зрозумів захоплення своєї дружини, так як з екрану на нього дивився двоповерховий містичний красень: сірий камінь стін місцями почав обвалюватись, але його надійність була очевидною, фарба на масивних дверях злущилась, а великі вікна, своїми чорними очима без скла, розглядали навколишній світ... а найкрутішими, в усьому цьому готичному ансамблі, були горгульї. Так, самі справжні охоронці будинків, яких часто можна зустріти як декорації на старовинних будівлях в Європі.

- Ти подивись, які дві красуні на фото, - продовжувала вмовляти чоловіка Вікторія, - це ж не якісь стандартні ринви з мордами змій, а повноцінні кам'яні статуї, виготовлені по всіх нормах: довгий хвіст дракона, крила, зубата паща та, більші ніж у тигра, кігті.

- Так, справді гарні, - хитнув головою Дмитро, перегортаючи фото. - Але там ремонти робити потрібно буде, та й їздити на роботу явно проблематично.

- Та годі тобі вже, я ж бачу, що ти теж зацікавився будинком, - переможно усміхнулась жінка, - ремонти по троху зробимо, якщо ціна залишиться такою ж, то можна взяти невеликий кредит на рік і все до початку зими відремонтувати. А з поїздкою на роботу взагалі все просто, там до головної магістралі хвилин десять йти, не більше, на карті зупинка є і прописано три маршрутних таксі, які повз селище те їздить до метро.

- Гаразд, вмовила, - підняв руки в гору Дмитро, - давай тільки ставку в п'ятницю зробимо, перед самим стартом відкритих торгів, опівночі, тоді є вірогідність, що конкуренції не буде.

- Уііі, - радісно підскочила до чоловіка Вікторія і, обвиваючи його шию руками, додала, - ти у мене найкращий.

- Та мені й самому вже набридло по орендованих квартирах тинятись, - посміхнувся Дмитро, притягуючи до себе кохану для поцілунку.
 

"Ваша ставка спрацювала, вітаємо! За подробицями, що до отримання свого лоту, зверніться до організаторів аукціону!"

Дмитро здивовано дивився на смс повідомлення, що прийшло о третій годині ночі в неділю.

- Вік, чуєш, Вік... ми його купили!, - спочатку пошепки, але потім все гучніше, по мірі того як розумів весь масштаб події, сказав Дмитро.

- Що? Ти чого галасуєш?!, - Вікторія висунула ніс з-під ковдри, потираючи кулаком очі, - ніч на дворі, а ти... що?!!! Купили?!!!

- Так, ось глянь, - закивав Дмитро, підсовуючи дружині свій мобільний.

- Ааа, супер, це ж круто, - дівчина підскочила на ліжку. - Що, що тепер робити?

- Написано звернутись до організаторів аукціону... ну, напевно вранці спробуємо зателефонувати, а то серед ночі якось не дуже ввічливо, - задумливо почухав потилицю Дмитро.

- А смс о третій годині норм було відправляти?, - хмикнула дівчина. - Але ти правий, організатори можуть спати, а торги якийсь менеджер фіксує чи адміністратор.

- Угу, давай спати тоді, чи як?

- Та ну, я вже не засну, - засміялась жінка, - краще давай кави заваримо і почитаємо на сайті аукціону які норми на отримання прав на лот, що з собою взяти потрібно з документів і чи працюють вони в неділю.

- О, хороша ідея, - Дмитро поцілував дружину і поспішив на кухню, - запускай ноут, я поки каву зварю.

- Угу, вже запустила... хм, пишуть, що в неділю вони працюють, інформація про замовника і по оплаті у них вся є, тому достатньо взяти з собою паспорт.

Дмитро приніс запашну каву і, примостившись біля Вікторії, почав вглядатись в монітор, шукаючи необхідну для них інформацію.

Подружжя просиділо, обговорюючи свій новий дім, до самого ранку.

- Знаєш, але мені все одно здається дуже дивним, що ніхто не спробував перебити стартову ціну на будинок, - задумливо сказав хлопець, розглядаючи небо за вікном, яке з кожною хвилиною ставало все світлішим. День мав бути сонячним і це дуже радувало, так як дощем їхати за документами, а потім і за місто, щоб глянути на будинок, зовсім не хотілось.

- Я теж про це думала, певно містичний вигляд споруди і розруха злякали клієнтів, - знизила плечами дівчина, - ще й про аукціон інформацію розмістили менш ніж за тиждень, так що нам просто дуже пощастило.

- Угу, певно що так, - кивнув головою Дмитро.

Через дві годин на столі завібрував телефон і кімната наповнилась бадьорою патріотичною піснею про рідну країну.

- Так, слухаю, - чоловік уважно слухав співрозмовника, приклавши палець до губ, так як бачив, що Віка вже готується щось коментувати. - Угу, добре, на десяту. Зрозумів. Дякую.

- Ну, що там?, - з нетерпінням подалась вперед Вікторія.

- З аукціону телефонували, - посміхнувся чоловік, притягуючи до себе дружину, - підтвердили нашу перемогу, сказали на десяту приїхати до них, для оформлення документів.
 

Офіс, адресу якого скинули організатори аукціону Дмитру на мобільний, знаходився в старій частині міста. Подружжя обожнювало приїздити сюди для вечірніх прогулянок та на ярмарки, що проходили на центральній площі району. Старовинні будівлі, затишні сквери та алеї, вінтажні магазинчики та кафе, все це наповнювало прогулянку казковою чарівністю, яка розмальовувала звичайні сірі дні яскравими фарбами.