Легенди Весни. Гнів забутих богів

Той, хто прокладає шлях - 2

Світло від ліхтариків мобільних телефонів переповзало з каменя на камінь вздовж стежини, якою рухалася компанія. Час від часу воно полохливим зайченям перестрибувало на узбіччя, вириваючи з полону темряви густу високу траву, яка чомусь активніше росла в цій місцевості, ніж вдома, і була вже досить високою, можливо це відбувалося через південніше положення Товтр відносно столиці або через меншу загазованість повітря та кращу екологію, хто знає.

- Городище там, - проводжатий махнув рукою в бік стежини, що починалася на іншому березі річки і бігла вгору крутим схилом, навіть не зупиняючись.

- Емм, а ми хіба не до Городища йдемо?, - здивовано запитав Ігор, розглядаючи опори в воді, які явно залишилися від містка, що перебігав через водну артерію. Потужності ліхтарика не вистачало, щоб побачити куди вона прямує, після того як починає повзти все вище по горі, петляючи між травами та камінням.

Засохле русло виявилося живим і про це молоді люди довідалися досить швидко, пройшовши невеликий відрізок шляху вздовж нього. Льодяна вода весело перешіптувалася з вітром, не зважаючи на те, що її хтось може почути.

- Ні, старий мольфар живе в Гуцулах, які вже практично вимерли, хоч їх і спробували врятувати, коли приєднали колись до села Гелетина, - хитнув головою чоловік, все ж таки зупиняючись і розглядаючи компанію. - Вам ж мали про це повідомити... та й що це за підготовка у студентів до практики без дослідження карт та історії місцевості?

- Ну-у..., - Ігор знітився, не знаючи чи варто руйнувати легенду, яку примусово прив'язала до них дивна блондинка, чи краще промовчати, щоб їх раптом не відправили зараз пішки назад.

- А що, той дід реально мольфар?, - здивовано поцікавилась Наталя. - Я думала, що їх вже немає і це все легенди про надприродні здібності незвичайних людей. Та й в цій місцевості наче мольфарів не було ніколи.

- А назва села вам нічого не сказала?, - вигнув брову дядько, продовжуючи рух вздовж річки і озираючись на співрозмовників. - Колись людей з Карпат переселили в цю місцевість, серед них трапився й мольфар, який продовжив справу своїх попередників на новому місці, почувши відклик природи та гір, які були схожі за енергетикою на своїх старших братів та сестер в Карпатах.

- О, круто, а ми думали, що нас дурять, - хмикнув Ігор.

- Саме завдяки його силі дізнались про Городище, яке знайшли неподалік від поселення, духи природи вказали йому те місце, - продовжив проводжатий. - Археологи сказали, що то поселення черняхівської культури і тепер сюди приїздить на практику кожен хто цим цікавиться, якщо, звісно ж, знаходить фінансування.

- А ви теж тут десь живете?, - поцікавилась Наталя. - Очевидно ж, що Ви дуже добре орієнтуєтесь на місцевості в цих горах.

- Так, але я з того села, що біля дороги, - кивнув чоловік. - А в Гуцулах хата мого діда, я туди ходжу, щоб траву скосити, підправити щось, все ж таки це моя історія, точніше навіть - мого роду, та й місце там гарне, спокійне.

- Оу, зрозуміло, - кивнула дівчина і здригнулася, почувши дивні звуки, чимось схожі на жаб'яче кумкання, які лунали зі сторони густого скупчення дерев та кущів. - Що це таке? Наче... наче дитина плаче десь, але так дивно!

- От же ж, ще не Русалчин Великдень навіть, а вони вже до людей тягнуться, - дядько сплюнув на землю, випускаючи палицю з рук. - Кидайте все, коли їх голос чуєте, не можна в руках нічого тримати.

- Щ-що?! Чий голос?, - Наталя впустила телефон на траву, обабіч стежини, і завмерла, напружено прислухаючись до кумкання-плачу та розглядаючи вогники за річкою.

Ігор з Олегом перезирнулися і поклали свої мобільні до кишень, при цьому блондин нахилився і підняв телефон дівчини з землі, відправляючи його у її нагрудну кишеню на куртці.

Деякий час компанія стояла в темряві, яку розривало світло місяця, що інколи визирав з-за хмар.

Дивні вогники покружляли над водою та на протилежному березі, у супроводі моторошних звуків, і полетіли далі до дерев.

- Все, можете витягувати свої ліхтарі, - зітхнувши, сказав дядько і продовжив свій шлях. - Це ж треба таке, потерчата знову завелися, хоча наче ж назвали всіх місцевих. Потрібно буде жінкам сказати, щоб на гоніння шуліки ще й про цих згадали і солодощів більше роздали.

- Вибачте, Ви сказали - потерчата?, - Олег наздогнав дядька, почувши знайоме слово, яке вже лунало сьогодні вдень під час розмови з загадковим брюнетом.

- Так, потерчата, - кивнув чоловік. - Душі померлих дітей, які нехрещеними були поховані. Страшно, коли дитятко от так до рук нечистих потрапляє, через те, що батьки необдумано чинять. Зараз ж можна нормально ховати і ім'я давати, не те що в давнину під деревами могили робили чи взагалі в будинку.

- Тобто в будинку?, - насупився Ігор, збиваючись з темпу.

- Ну, ховати нехрещених на цвинтарі заборонено, адже то є гріх великий, тому їх ховали під деревами, на перехресті доріг, або навіть біля печі чи під порогом, - відповів дядько. - Невже не чули, що колись в деяких місцинах ховали людей ближче до печі? Саме тому пізніше і з немовлятами так робили, сподіваючись, що духи предків захищатимуть їх від зла. А перехрестя і поріг обирались для того, щоб люди хрест ногами робили, який теж своєрідною варіацією оберегу вважається, якщо врахувати поєднання традицій та релігійних елементів.

- Вони небезпечні?, - прошепотіла Наталя, обхопивши себе руками за передпліччя.

- Ну, в пропаще місце якесь завести своїм плачем та вогниками можуть, щоб згубити людину, - кивнув проводжатий, поглянувши на дівчину. - Вони так сім років страждають, а потім на гречух та нявок перетворюються, інколи в пугача чи лелеку переходять. Тому пугачі й полюбляють жити на гробовищі, розповідаючи про нелегку долю душі.

- Ого, а допомогти їм як?, - поцікавився Олег і друзі здивовано подивились на нього.

- Ти чого, тобто допомогти? Вони ж нечисть!, - фиркнув Ігор, похитавши головою. - Краще питай як знищити чи врятуватись.




Поскаржитись




Використання файлів Cookie
З метою забезпечення кращого досвіду користувача, ми збираємо та використовуємо файли cookie. Продовжуючи переглядати наш сайт, ви погоджуєтеся на збір і використання файлів cookie.
Детальніше