Мітка Смерті - 2

Декілька годин в електричці пройшли досить швидко. Молодь всю дорогу обговорювала містичний ритуал посвяти, різноманітні жахастики та своїх улюблених персонажів з готичної літератури. Все це відлякувало поодиноких пасажирів, які сиділи неподалік від дивних дітей, і дуже веселили сучасний клан послідовників містичного культу вампірів.

Вибираючись на платформу, Олександр зрадів, що з їх вагону вийшов лише він з друзями, а всі інші місцеві подорожували в інших частинах електрички.

Хоча хлопець й не навідувався у ці місця, але йому чомусь не хотілось здобути негативне відношення від селян з першого моменту знайомства. Дивно, раніше він наче не хвилювався через стосунки з незнайомими людьми, які навіть можуть не розпочатися.

Відкинувши роздуми про місцевих та свою репутацію, Алекс вдихнув на повні груди чисте повітря, насолоджуючись неймовірним ароматом зелені, в яку вже вдягнувся прадавній ліс.

Загалом день видався досить погожим та сонячним, тепло дозволило прокинутися не лише природі та тваринам, але й містянам, які поспішали навіть в короткі вихідні на свіже повітря, адже погода налаштовувала на прогулянки та роздуми про літо, яке вже наближалося.

Платформа заміської станції була майже порожньою, лише декілька чоловік з торбинами та садово-городнім інвентарем бадьоро вирушили до ґрунтової дороги, яка бігла до дачного кооперативу.

Компанія молодих людей, одягнених досить дивно для відпочинку на природі, привертала увагу перехожих, які явно намагались згадати до кого ці діти могли приїхати, і, помітивши їх зацікавлені погляди, Олександр ще раз тихо порадів про себе, що вони їхали не в одному вагоні.

- Що ж, людей небагато, нам ніхто не заважатиме, вже непогано, - Артем розправив лямки свого рюкзака, в якому щось задзеленчало.

- Ліс гарний, - мрійливо додала Марина. - Добре, що я сьогодні все ж таки обрала для подорожі берці, а не туфлі, а то б комусь довелося мене нести під час прогулянки.

- Ти ж знаєш, що я завжди готовий, - широко посміхнувся блондин, перехоплюючи руку красуні для поцілунку.

Молодь заусміхалася, спостерігаючи за романтичною виставою.

- Що ж, ходімо, якщо на вечірню електричку хочемо встигнути, - Олександр відвернувся і попрямував до ґрунтової дороги, яка двома зміями розділялася неподалік від станції. - Нам ще через цей ліс йти до старого селища.

- О, а це хіба не воно?, - здивовано поцікавився Петро, вказуючи рукою на будівлі неподалік від станції.

- Ні, ці дачі побудували пізніше, батьки розповідали, що навіть деякі мешканці села переїхали сюди після... після дев'яностих, - хитнув головою молодик. - Певно, щоб зручніше було до цивілізації добиратись.

- Що ж, тоді вперед, - кивнув один з товаришів і вирушив за Олександром.

Ліс зустрів компанію прохолодою та тихим шелестом молодого листя в кронах дерев. Про щось весело перемовлялися птахи, невдоволено скрипіло старе гілля та поважно гуділи заклопотані комахи.

Все дихало життям та весною, розквітало, налаштовуючи молодь на позитив.

- Які симпатичні! Марин, поглянь, - Світлана побігла зі своїм мобільним до ще однієї галявини з квітами, повз яку проходила компанія.

- Леді, якщо ви фотографуватимете всіх комах та кожну квітку на нашому шляху, то, я боюсь, що ми не дійдемо сьогодні до маєтку родини Лесандра, - засміявся Петро, викликаючи цією фразою сміх у товаришів.

- Так, вибачте, - блондинки перезирнулися і, сфотографувавши вподобані квіти, повернулися до хлопців.

Через деякий час в лісі чомусь стало темніше і, хоч теплий весняний день був у розпалі, холод почав пробиратися під одяг, примушуючи людей надійніше застібувати свої куртки та плащі.

- Стійте, - Марина зупинила розмірений рух свого клану, піднявши руку вгору. - Чуєте?

Навколо запанувала цілковита тиша. Всі почали прислухатися до того, на що хотіла вказати дівчина, але ніхто нічого не почув.

- Емм, Маріанно, вибач, але що ти почула?, - Артем підійшов до дівчини, обіймаючи її за плечі.

- Нічого!, - білявка переможно подивилася на товаришів. - Ви що, не звернули увагу на це? Тут взагалі нічого не чути!

- Ох, дійсно, всі звуки наче вимкнули, - Світлана притулила долоню до рота. - Але куди могли зникнути птахи та комахи?!

- Мертва тиша, - хмикнув хтось з юнаків. - Таке буває лише...

- ... лише коли земля проклята і все навколо загинуло, - завершив за товариша фразу Олександр, знову згадуючи свої сни та розмову з незнайомкою. - Якщо страшно, то можемо повернутися на одну з лісових галявин, влаштувати пікнік, а потім поїхати додому.

- Ідея непогана, але ми всі налаштувалися на екскурсію, - хитнула головою Марина і пішла вперед, вивільняючись з обіймів блондина. - Подивимось хоч на те селище, а потім вже вирішимо куди далі.

Всі закивали, погоджуючись з пропозицією дівчини і, прислухаючись до мертвої тиші навколишнього світу, рушили далі.

Досить швидко дорога привела компанію до порослого травою та молодими деревами села.

- Он там наша хатина, по праву руку від роздоріжжя, на якому криниця примостилася, - Алекс махнув рукою в бік маленької світлої будівлі, яка потонула в молодій зелені. - А через дорогу від неї церква, за якою, майже під лісом, кладовище знаходиться. Думаю там все ще більше поросло бур'янами. Може й не потрібно нам туди лізти. Не думав, що за ці роки тут такий занепад почався

- Ну, це певно логічно, адже вже років з двадцять пройшло з твого останнього візиту сюди, так?, - Петро оглядав занедбане селище, розмірковуючи про те, як їм краще рухатися далі.

- Так, щось типу того, - кивнув Алекс, глянувши на товаришів.

- П'єтр правий, часу багато пройшло, але якби хоч хтось сюди навідувався, то такого б не сталося, - сказала Світлана. - Невже в селі ніхто більше не живе?

- Не знаю, певно, що ні, - знизив плечами брюнет.

- Центральна вулиця не так вже й погано виглядає, та й бічна, що до захоронень веде, теж, - Артем рушив вперед, махнувши рукою і закликаючи цим свій клан йти за ним. - Подивимось на те, до чого зможемо дістатись. Це ж в якійсь мірі історичне місце, покинуте людьми і забуте всім світом. Цікаво ж.