Легенди Весни. Гнів забутих богів

Вирок Сварога - 1

Весняний вітер грався на порожніх міських вулицях: підхоплюючи пакети, які роздмухував наче вітрила, заганяючи паперові горнятка, обгортки від морозива та чеки в стічні канави, зазираючи в димарі та відчинені на мікро провітрювання вікна.

З-за рогу будинку, постійно озираючись, вийшов молодик в щільному комбінезоні та респіраторі. В руках чоловік стискав гвинтівку, заряджену капсулами з сильнодіючим снодійним.

- Макс, ну що там?, - знайомий голос в навушнику пролунав так несподівано, що хлопець ледь не впустив свою зброю, відсапуючись назад.

- Дідько, ти мене налякала, - прошипів блондин, розправляючи лямки кріплення на плечі.

- Вибач, просто хлопці нервують, вже двічі запит робили, - Поліна знітилася, розуміючи, що її співрозмовнику зараз не до розмов.

- Наразі нікого ще не зустрів, - коротко відповів Максим, уважно роззираючись навкруги. - Я повідомлю, коли їм виходити.

- Ок, на зв'язку, - швидко сказала дівчина і навколо молодика знову запанувала тиша... напружена, мертва тиша, яка примушувала нервувати ще більше.

Блондин повільно вийшов на центральний проспект, він вглядався в розбиті вітрини магазинів, зазирав у вибиті двері і з кожною секундою розумів, що щось не так... інфіковані завжди безцільно блукають вулицями в пошуках їжі, а тут наче всі вимерли в один момент. Але і цей варіант не виглядає достовірним, адже мали б залишитися хоча б якісь сліди, їх тіла чи залишки...

Раптом в провулку щось голосно грюкнуло і Максим, завмираючи на секунду, нарешті почув знайоме гарчання.

- Щось є, готуйтеся, - прошепотів хлопець і, стиснувши сильніше гвинтівку, зробив крок вперед.

Спочатку йому здалося, що він помилився і нікого в вузькому проході між будинками немає, але гострий зір таки вловив якийсь рух... вони переміщались вздовж стін, намагаючись заховатися в тіні, щоб підібратися ближче до людини, яку відчули вже давно.

Один... три... чотири... шість... та їх там було не менше двох десятків!

Блондин знову завмер на місці, шоковано розглядаючи істот, які підкрадалися до нього. Не можливо, ні... ні, вони ж не працюють в групах, не планують напади, вірус знищує клітини мозку одними з перших, перетворюючи людину розумну на ходячого мертвяка, на справжнього дикого звіра, який ставить перед собою єдину ціль - пожива, задля збереження цілісності тіла. Їх веде голод, але ніколи інфіковані не полювали розважливо, завжди були лише грубі, хаотичні, прямолінійні атаки...

Одна з істот несподівано вискочила з-за сміттєвого бака, за яким ховалася, простягаючи до молодика брудні руки з поламаними кігтями.

Максим відсапнувся назад, направляючи свою зброю на нелюда.

По спині хлопця пройшлося ціле стадо мурах і тіло почав вкривати липкий піт.

Ні... це було не перше його завдання, блондин бачив десятки, якщо не сотні, інфікованих, з якими вже другий рік доводилося боротися для виживання, але істота, яка підходила зараз до юнака, була іншою... так, саме іншою, адже в її погляді можна було прочитати розуміння і ненависть, що проривалась назовні разом з диким гарчанням нелюда.

- Відбій! Відбій! Об'єкт захопити не вдалося, їх забагато, - відрапортував Максим, швидко відступаючи в сторону бази. - Вони... дідько, Поліно, вони працюють в групі!

- Що?! Допомога потрібна?, - голос командира додав хлопцю впевненості, що він таки зможе дістатися до бази живим.

- Відступаю на базу, - молодику довелося перейти на біг, так як, зазвичай повільні зомбі, які довго визначалися з напрямком руху і пересувалися за ймовірною жертвою важко підтягуючи ноги, зараз поводилися більш спритно та активно.

- Макс! Ти що, біжиш?, - занепокоєно поцікавилася Поліна.

- Так, вони чомусь дуже активні, - постійно озираючись назад, відповів блондин.

- Полюють групами, активні... що за маячня?, - голос командира постійно то віддалявся, то наближався, і молодик дуже чітко уявив, як його керівник зараз міряє кімнату кроками, потираючи при цьому заросле підборіддя, і роздумує над новою інформацією. - Так, групи Альфа і Дельта! Вперед, забезпечити прикриття Мисливцю, ви там поруч. Бета на вхід, зустріньте хлопців.

Максим почув в навушнику нерозбірливі голоси та шум, це свідчило про те, що його товариші відзвітували про початок виконання наказу. Так, тепер головне зустрітися зі своїми швидше, ніж з немертвими.

Гарчання позаду стало сильнішим і багатоголосим, а це означало, що мисливця вже переслідують ватагою.

Блондин ще раз озирнувся назад і відчув як його серце стиснулось від страху. Істоти дійсно пересувалися набагато швидше, ніж раніше, для допомоги ослаблим ногам зомбі почали використовувати верхні кінцівки, якими відштовхувались від землі, стрибкоподібно переміщаючись вперед. Хм, в них реально руки стали потужнішими і довшими, чи це лише так здається?

Несподівано Максим зрозумів, що під час наступного кроку не відчув твердої поверхні під ногами, але зупинитися вже не зміг, переміщаючи своє тіло в порожнечу.

- Ааа, дідько!, - закричав молодик, провалюючись кудись під землю.

- Макс, Макс, що з тобою!, - останнім, що почув хлопець перед тим як поринути в цілковиту темряву, був знервований голос Поліни.

Кап-кап... кап... кап-кап... кап...

В цілковитій тиші звук крапель, що розбивались об камінь, був дуже дзвінким та чітким.

Нога дико боліла, дихати було важко і щось сильно кололо в грудній клітці, але, не зважаючи на все це, блондин відчув радість, зрозумівши, що він все ще живий.

- Знаєш, ти все вірно відмітив. Інфіковані дійсно розвиваються, - неподалік від Максима пролунав незнайомий голос.

- Х-хто тут?, - напружуючи зір, запитав молодик. - Допоможіть підвестися, здається я ногу зламав.

- Так, звісно, я не подумав, що в тебе пошкодження і краще поспілкуватись в інших умовах, - хмикнув невидимий співрозмовник Макса і через мить в голові Мисливця запаморочилося.

- Я... щось мені погано, - прошепотів юнак, провалюючись у вир, що певно віщував втрату свідомості, або взагалі остаточну смерть.




Поскаржитись




Використання файлів Cookie
З метою забезпечення кращого досвіду користувача, ми збираємо та використовуємо файли cookie. Продовжуючи переглядати наш сайт, ви погоджуєтеся на збір і використання файлів cookie.
Детальніше