Легенди Зими. Криве дзеркало казок

Красуня і чудовисько

Слабкий світанок тільки-но почав відвойовувати свої права у ночі, а у будинку Антона Степановича вже було гамірно і ніхто не спав.

- Татку, будеш їхати повз фабрику, обов'язково за тканиною заверни, - старша донька, заварюючи термос з кавою, нагадала батьку про своє прохання. - Ти ж знаєш, що у мене заручини скоро, а сукню так і не пошили.

- В столиці ж практично живемо, чому просто не замовиш або в спеціалізований магазин не заскочиш?, - скривився чоловік, завершуючи ранній сніданок.

- Бо я хочу сукню з тієї ж тканини, що у мами на весіллі була, - вперла руки в боки донька, незадоволено поглядаючи на батька.

- Так, зрозумів, заїду, - сумно зітхнув чоловік, згадуючи свою дружину, яка померла коли дівчатка були ще зовсім малими.

- А мені солодощів привези, таких як в дитинстві купував, і марципанових поросят обов'язково, гаразд?, - середуща донька поцілувала старого в щоку, заглядаючи йому в очі.

- Привезу, - кивнув Антон, розуміючи, що простіше зробити невеликий гак і заїхати за смаколиками, аніж переконувати доньку, що краще було б пошукати такі ж в інтернеті. Все одно скаже, що смак не той чи ще щось.

Молодша донька мовчки пакувала обід батьку, навіть не поглянувши на сестер, які щебетали навколо татуся, вимагаючи подарунки.

- Марічко, а ти чого мовчиш?, - Антон подивився на свою дитину, яка так мало спілкувалася з оточуючим світом після смерті матері, поринувши з головою у свої книги. - Невже нічого не хочеш?

- Хочу, - тихо відповіла дівчина. - Хочу щоб ти не їхав туди.

- Доню, ти ж знаєш, що це наш заробіток, - зітхнув чоловік. - Я вже замовлень набрав минулого разу.

- Знаю, але все одно негативно ставлюсь до таких поїздок, - хитнула головою дівчина, закриваючи термобокс з обідом. - Ти обіцяв, що пошукаєш замовників на мирній території, але знову їдеш на границю зони бойових дій.

- Ну, там люди ж теж живуть, їм потрібні товари, - знизив плечами Антон.

- Угу, ті люди давно могли б переїхати на спокійніші території, але хитрують, щоб отримувати кошти від обох держав, - сіпнула плечем Марічка.

- Вони будинки та землі свої залишати не хочуть, - фиркнула старша сестра. - І мають право. Хто тим політикам винен, що вони владу поділити не можуть.

- Ставлення людей до ситуації і їх підтримка однієї чи іншої влади на таких територіях дуже важлива для вирішення конфлікту в той чи інший бік, - похитала головою Марічка.

- Ох, дитино, забагато ти читаєш, голову такими складними питаннями забиваєш, - зітхнувши, батько поцілував доньку у лоба і подякував за ланч бокс, який забрав у неї.

Поцілувавши старших доньок, Антон поспішив до свого мікроавтобуса, який прогрів та підготував до дороги, ще перед сніданком.

Марічка вискочила за батьком, коли той вже сів до кабіни і хотів закривати двері.

- От дурне, чого на холод такий роздягнена вибігла!, - чоловік з незадоволенням та турботою почав сварити свою меншу дитину.

- Татку, ти питав що привезти..., - почала швидко говорити Марічка і, побачивши стверджувальний кивок від батька, продовжила, - якщо хтось з тих людей попроситься на мирну територію і явно не засланцем буде, то погоджуйся... без грошей, просто допоможи...

- Ох ти ж, це розмови останні та інтернет тобі голову так забили, - здивовано глянув на доньку чоловік.

- Я чула, що деякі родини дійсно без коштів там і не мають можливості вибратися, хоча принципово не підтримують загарбників, - знітилася Марічка.

- Добре, я тебе почув, - кивнув батько. - А тепер біжи до хати, а то замерзнеш.

Дівчина швидко поцілувала батька у щоку і побігла в тепло.
 

До своєї цілі Антон Степанович доїхав швидко, купив дорогою донькам подарунки та розпродав замовлений товар.

Невпинно наближалась ніч. Поволі почав падати сніг, вкриваючи чорну землю білим покривалом.

Коли чоловік повернув на зворотну дорогу, то напруження, викликане поїздкою на небезпечні території, трішечки спало і він веселіше почав поглядати на сиву стіну снігопаду перед собою.

Раптом з кущів щось вискочило на дорогу. Антон сіпнув кермо і вдарив по гальмах. Мікроавтобус трохи занесло, повернувши носом до узбіччя, і він з'їхав передніми колесами у придорожню канаву.

- Та що ж це таке, - пропихтів чоловік, вибираючись з авто.

Поглянувши на колеса свого мікроавтобуса, Антон зрозумів, що без допомоги виїхати буде важко і, сплюнувши на землю, пішов подивитися що ж то вискочило на дорогу.

Неподалік, у канаві, сидів худий хлопчина у брудному одязі. Дитина перелякано дивилась на Антона, намагаючись не рухатися, наче звір якийсь.

- Гей, ти чого на дорогу вискочив?, - чоловік підійшов до дитини ближче. - Я ж міг тебе збити, добре, що резину на зимову замінив, хоч снігу майже й не було цьогоріч.

- Нам їхати потрібно, - тихо відповів хлопчик. - Військові не мають другої машини, щоб нам допомогти, а мама хвора, не дійде. Я почув машину і побіг.

- А де твоя мама?, - насупивши брови, запитав Антон.

Коли чоловік повернув голову в той бік, куди вказувала худенька рука хлопчака, то він побачив як з кущів вибігає озброєний чоловік.

- От же ж лихо, - злякався Антон. І, підхопивши здивованого хлопця, кинувся за машину.

- Стійте, стійте!, - закричав воїн, який побачив, що незнайомець намагається захистити дитину. - Свої!

- Так, це наші! Це з ними я про машину говорив, - швидко закивав хлопчак, зрозумівши чому Антон злякався і побіг до авто.

Чоловік ривками видихнув, намагаючись заспокоїтися, і виглянув зі свого укриття.

- Доброго вечора! Героям слава!, - привітався Антон.

- Слава нації – смерть ворогам! І Вам доброго вечора!, - посміхаючись відповів військовий.

Після цих слів Антон з хлопчиком вийшли до чоловіка.

- Ти чого так дременув? Я ж сказав, що зараз наші приїдуть і ми до блокпосту вас з мамою довеземо!, - незадоволено запитав воїн у дитини.




Поскаржитись




Використання файлів Cookie
З метою забезпечення кращого досвіду користувача, ми збираємо та використовуємо файли cookie. Продовжуючи переглядати наш сайт, ви погоджуєтеся на збір і використання файлів cookie.
Детальніше