Три брати

Наближалась весна. Снігові замети почали танути, перетворюючись на стрімкі потічки, які підспівували веселим пташкам, що раділи прийдешньому теплу. Замерзла земля оживала, народжуючи зелені пагінці квітів та трав.

На веранді великого заміського будинку сиділо подружжя, смакуючи ранковою кавою з млинцями.

- Надійко, потрібно вже десь наших хлопців прилаштувати, - сказав Василь. - Університети позакінчували, а все наче діти малі, біля нас сидять.

- Та чого ти, що в нас грошей мало чи що?, - сплеснула в долоні жінка. - А так поруч постійно, на душі спокійніше.

- Я свою власну справу важко підіймав, бізнес стільки мороки та болю приніс, що страшно інколи згадувати, - похитав головою чоловік. - А хлопці ціни грошам не знають, біда буде, якщо самі залишаться, всі наші здобутки за водою спустять і нічого з цього всього не буде.

- Ой, не знаю навіть, може краще одружимо їх, онуки будуть, хлопці подорослішають одразу, - запропонувала Надія, зазираючи чоловіку в очі.

- Хм, думати потрібно, я все ж таки хотів би, щоб вони життя та досягнення цінували, своїми руками на хліб заробляти вміли, - задумливо відповів Василь.

Чоловік подякував коханій за сніданок і поїхав до міста, вирішувати питання на фірмі.

Під час обіду з діловим партнером, Василь розповів чоловіку про свою проблему, яка турбувала його вже декілька місяців.

- Маю трьох синів, а допомоги від них ніякої, роботою не цікавляться, не знаю що й робити, адже вивчили та виховали їх наче добре, - розповідав Василь товаришу.

- Продай мені свій бізнес, гроші на рахунки дітям поділи і матимеш спокій, - сказав партнер, лукаво посміхаючись. - Якщо з тобою щось станеться, то хоч на відсотки жити зможуть.

- Хм, який ти швидкий, - засміявся Василь. - То вже в крайньому випадку щось таке зроблю, а поки я й сам ще справою керувати можу.

Погомонівши трохи про родини та літній відпочинок, чоловіки попрощалися і вирушили по своїх справах.

Ввечері Василь сидів у своєму кабінеті, розбираючи папери, аж раптом неподалік від нього почулось тихе покашлювання.

- Господарю, є хвилинка?, - тихо запитав незнайомий голос.

- Що? Хто тут?, - Василь сіпнувся від несподіванки і почав присліпувато вглядатися в темряву приміщення.

На світло, що м'яко лилось з настільної лампи, вийшов маленький чоловічок з довгою бородою, одягнений у яскраву кофтину, підперезану мотузкою. Незнайомець вклонився і сказав:

- Мефодій я, господарю, домовик ваш.

- Що за бісівські жарти?!, - Василь втиснувся в крісло і перехрестився, сподіваючись, що це відлякає чортівню, яка невідомо чого почала йому ввижатись.

- Не бійтеся мене, я ж від вашої сімейної енергетики затишку та турботи народжений, не зроблю лиха, - усміхнувся чоловічок в бороду. - Моє покликання допомагати та біду відвертати від дому.

- Кха... що ж..., - Василь почесав потилицю і зрозумів, що трішечки заспокоївся, після слів Мефодія. - Чого ж ти раніше не показувався, а зараз от з'явився?

- Так потреби не було, - знизив плечами чоловічок. - А зараз в тебе, господарю, вже не перший тиждень важко на серці, от і вирішив, що зможу розрадити тебе в проблемах, які душу гризуть.

- Он як... добре, - кивнув Василь. - Що ж ти мені порадити хочеш?

- Мова піде про твоїх синів, - сказав домовик, примощуючись на кріслі для відвідувачів. - Поклич їх до себе і дай завдання, мовляв, не знаєш кому будинок і справу свою передати, а хто краще впорається, той все отримає.

- Добра порада, - кивнув, подумавши хвилину, Василь. - Але яке таке завдання дати, щоб вони цінувати життя та працю почали.

- Так і скажи, що даєш їм невеличкий стартовий капітал, щоб мали на декілька перших місяців, і п'ять років на те, щоб проявити себе. От після того поглянути зможемо на результат, - відповів Мефодій. - Якщо важко буде, то можуть за допомогою звернутися, але одразу ж з перегонів тих виходять. Якщо не впораються, то дійсно нехай біля матері сидять і онуків допомагають бавити, так хоч знати будеш, на що хто здатний.

Подякував Василь домовику за пораду, попив з ним запашного чаю, поговорили за життя та дім, і просив чоловік у Мефодія ще проявлятись, дуже вже йому сподобався такий мудрий та цікавий співрозмовник.

Домовик вклонився господарю і, запевнивши, що ще обов'язково прийде, роззявився.

Покликав Василь наступного ранку синів до себе і дав завдання, яке вони напередодні з Мефодієм вигадали. Хлопці здивувалися, але перечити батьку не стали, зрадівши, що з'явився шанс все добро отримати в одні руки, так як кожний вважав себе розумнішим та вправнішим за братів.
 

Старший син, якого звали Іваном, вирішив розпочати свій власний бізнес.

Молодий чоловік винайняв приміщення, оформив фірму і закупив товар на продаж, врахувавши орієнтовні ціни на продукцію і свій можливий прибуток з цього.

Але не все сталося так, як він собі планував. Товар розходився повільно, люди почали приглядатися до нового магазину, але ще не довіряли йому, визначаючи чи якісний товар, чи не дуже високі ціни і таке інше.

Через певний час Іван перебрався з квартири, яку винаймав, до маленької кімнатки, яка слугувала йому за офіс в магазині. Чоловік змушений був звільнити продавців і самостійно стати за прилавок, щоб економити кошти, які не поспішали повертатися.

- Може батьку зателефонувати..., - Івана неодноразово відвідували думки про батьківський дім та смачні мамині пироги, про які зараз доводилось лише мріяти, але він все ж таки тримався.

Чоловік перечитав багато інформації в світовій мережі по веденню власної справи, доповнюючи її зі знаннями, отриманими в університеті, і зрозумів, що дуже ідеалістично сприймав ситуацію з веденням власної справи.

Іван почав рекламувати свої товари в Інтернеті, створив поганенький сайт, але власними силами, куди розмістив фото продукції. З кожним місяцем справи йшли краще і молодий чоловік все більше поважав батька, який зміг підняти свою фірму у ті часи, коли не було можливості навчатися і торгувати через віртуальну мережу.