Розділ VІ

- Ну як ти? – спитала медсестра.

- Нормально – відповіла Ярина, рука потягнулась до живота, все на місті.

- Лежи, тобі ще довго лежати. – вона поглянула на пляшечку, що висіла в капельниці – Ці ліки, вони дають велике навантаження на серце, раптом щось відчуєш кажи.

- Гаразд.

- Відмову твою, лікар порвала. – вона дивилась на зовсім бліду дівчину, в якої навіть губи були білими – Моя тобі порада, ти з лікарями не сперечайся.

- Добре – відповіла Ярина.

- Ці ліки, вони дуже велику побічку дають, та скоріше на твоє здоров’я чим на дитину. – медсестра задумалась, а потім додала – Ти вже вирішуй, що для тебе важливіше.

Яринка мовчала, а медсестра продовжувала:

 - Повір моєму досвіду, хлопці вони такі, як зберуться – всіх налякають своєю рішучістю, а потім не квапляться. Ще будуть стимулювати, щоб народила.

Ярина видавила з себе криву посмішку. Рука терпла, а серце скажено калатало.

- Нічого, на мені як на собаці все заживає. – спробувала пожартувати Ярина - Знаєте яка я, інколи думаю, що не справлюсь, не зможу, а виявляється, я ще й на таке буваю здатна - сама собі дивуюсь.

Медсестра поглянула з співчуттям:

- Я поряд, якщо що клич. Гаразд?

- Так, дякую.

Ярина лишилась в палаті одна, всім іншим пощастило більше, їх відпускали до дому. Лікарі часто повторювали: - Вагітність не хвороба, ще жодна від нас вагітною не пішла, всі народжують.

А ще лікарі, як це не дивно були дуже суєвірними. Про погане не говорити і не думати. Навіть медсестри коли кололи вени, повторювали: «Ану давай думай, що попаду з першого разу».

Звісно реготати на всю палату забороняли, та тільки так для порядку. Вагітні повинні бути щасливими егоїстками, які вважають, що саме їх вагітність і дитина особливі. Тому в палаті царювала атмосфера доброзичливості.

Крапельниця все капала і капала, і нарешті через дві години скінчилась. Яринка покликала – нікого. Вона ще раз покликала і тиша, тож вона почала панікувати, зараз в голку потрапить повітря!!!! Вона зарепетувала - знову нікого:

- Господи, ну чому зі мною так завжди? – промовила вона сама до себе.

Дівчина взяла телефон і зателефонувала до свого гінеколога:

- Алло, добрий день.

- Добрий – пролунало у відповідь.

- В мене до вас незвичне прохання – почала вона якось ніяково.

- Я слухаю.

- Ви б могли зателефонувати в пологовий будинок і попросити, щоб мене від’єднали від капельниці, бо я кличу, а нікого.

- Чудесно!!! - голос спитав - В якій ти палаті?

- В десятій.

- Ти не переживай, - заспокоювала її лікар - Капельниця влаштована таким чином, що повітря не потрапить, навіть якщо голка буде стирчати з розчину.

- Добре – сказала Ярина – Мені так не зручно.

- Нічого, я зараз зателефоную.

Ярина поклала телефон. Через хвилину вона почула дзвін стаціонарного телефону. По коридору хтось біг від чого дерев’яна підлога скрипіла. В палату зайшла медсестра:

- Ти мені скажи ти коли заспокоїшся? - Вона горіла вогнем – То тобі капельниця не потрібна, то ми тебе відкачуємо, то завідуюча телефонує, ти навіщо нас так ганьбиш?

- Я думала ви про мене забули. Кричу, кричу.

- В нас з кесаревим породілля, я кругом неї танцюю весь день, - полум’я медсестри згасало – Чому сама голку не витягла?

- Я не вмію. – Ярина відмовлялась вірити, рукавички свої, все своє, ще й може крапельниці собі ставити?

Сил сваритись зовсім не було. І вона боялась, що якщо вступить в полеміку знову рознервується і все почнеться спочатку.

Медсестра підійшла близько до ліжка, вона покрутила коліщатко на крапельниці, повернулась до Яринки:

- Де вата?

- На тумбочці – відповіла дівчина і вказала жестом на вату і спирт.

Медсестра змочила вату в спирті, приклала її до місця де голка впивалась в шкіру і обережно потягла на себе. Коли кінчик гілки з’явилася на зовні, вона зігнула руку Яринки в лікті:

- Так тримай, - промовила медсестра вже не так сердито – В туалет, якщо хочеш, то тільки через 10 -15 хвилин.

Вона забрала триногу і покотила її на вихід.

Ярина знову лишилась одна, вона лежала зігнувши руку, і намагалась ворушити пальцями:

- Синку, нас тут не люблять. Давай якось заспокоюйся і поїдемо до дому. Мамі тут не подобається.

Через деякий час зателефонував телефон,

- О тато телефонує, - промовила Яринка до дитини - Зараз він приїде і нам буде спокійніше.  

- Привіт – веселіше промовила дівчина.

- Привіт, як ви там? – лунав такий рідний голос