Єлень: Час битви

Глава 2

  Шерідан Віталс, давно знаючи Єлень, завжди відчувала в ній присутність магії. Таке трапляється, коли обидва чародії зустрічаються віч-на-віч і по аурі одне одного можуть вважати наскільки сильними і небезпечними вони є. Сказати, що Єлень була небезпечною - Шеррі не могла, але і заперечувати цього теж не прагнула. До певного моменту, сили дівчини були під контролем і вона сама не підозрювала про них, що давало Шерідан можливість шукати лазівки для проникнення у підсвідомість подруги. Але та була прихована і дістатися до неї міг тільки той, чиї вміння були на щабель вище її власних. Віталс, за своєю природою, була не дуже допитливою, але, якщо щось потрапляло під її пильний погляд - вона висмоктувала з нього всю інформацію, залишаючи лише зморщену, худу шкірку.

  Коли Єлень пропала, що викликало масу питань у голові чарівниці, вона вирушила на те саме місце, де Єлень була в останній раз. Її здивував спокій матері, який був зовсім не награним. Пані Фрейзер не дзвонила в поліцію, не шукала дочки, а подругам дівчини відверто брехала в очі. Якщо Роуз, - приваблива брюнетка зі злегка смаглявою шкірою, - вірила жінці, то рудоволоса чарівниця відчувала таємницю, вкриту мороком. Що і змусило її розворушити вулик.

  У лісі, вона натрапила на ледве вловимий магічний слід, що повинен був привести її до Єлені, але слід обривався і швидко випаровувався. Мати Єлені, втомлена частими візитами подруги дочки запідозрила недобре і вирішила порадитися зі своєю матір'ю, на що жінка відреагувала вкрай грубо. Її обуренню не було меж. Так, мольфарка вирішила, що пора позбавлятися від надокучливих мух і запросила Шерідан до себе. Чародійка підозрювала про те, що в усьому може бути замішана мольфарка, але навіть і подумати не могла, що та зважитися віддати свою онуку богам. Звичайно ж, мольфарка розкрила таємницю не відразу. Спершу вона хотіла обпоїти чарівницю дурманним зіллям і стерти їй пам'ять до моменту їх з Єленню зустрічі. Віталс це знала, а тому і свої вміння показала, від чого мольфарці довелося здатися.

  Нехай і на деякий час.

  -Що ми будемо робити? - не вгамовувався Локі, міряючи своїми великими кроками підлогу однієї з покинутих будівель, куди Шеррі перенесла їх.

  -Потрібно йти до лісу. Але дорога туди для мене закрита. Велерада і тоді не хотіла терпіти моєї присутності, а зараз тим більше.

  -Карту намалювати зможеш?

  -Я проведу тебе до лісу і розповім, як йти. Далі, тобі доведеться самому в усьому розібратися, - вона полізла в сумку, що висіла в неї через плече, порилася, але не знайшла те, що шукала.

  Вона порилася знову, вже більш судорожно.

  -Що ти шукаєш? - запитав Локі, не зводячи з чарівниці очей.

  -Її блокнот, - вона перевела на нього нерозуміючий погляд. - Він зник.

  -А ти точно його брала з собою?

  -Так! Я ще перевірила сумку біля Веселкового Моста. Він був у ній, клянуся!

  -Холера! - прошипів Локі, хитаючи головою.

  -Я знайду щоденник, а ти постарайся поговорити з Єленню. Якщо вона тебе не впізнає з першого разу - значить пам'ять до неї ще не повернулася і не варто згадувати про асів і інші світи. Вона не повірить. Вона любить містику і міфологію, але вона не дурна, щоб зрозуміти, що її розводять як дівчисько.

  -Знайди щоденник якомога швидше.

  -І ні за що не говори з мольфаркою, - попередила його Шеррі. - У цієї жінки занадто багато таємниць і я не думаю, що вона дуже хороша людина.

  Локі розуміюче кивнув.

  -Вже час, - мовила чародійка, дивлячись на сонце, що ліниво піднімалося над землею. Обидва маги неспішно покинули покинутий будинок і рушили стежиною до лісу, і ніхто з них не помітив сороку, що вже деякий час стежила за ними з висоти свого польоту.

***

  Ранок у дівчини починався з уже звичного ритуалу: випустити курей з курника, нагодувати і напоїти їх, зібрати яйця. Така рутина, трохи, подобалася Єлені. На щастя, любов до тварин була прищеплена до неї з дитинства. Мольфарка, сидячи на лаві біля своєї хатини, спостерігала за роботою онуки і намагалася проникнути в її підсвідомість, щоб зрозуміти: де та пропадала майже п'ять років? Але всі її спроби були безнадійними і заздалегідь програними. Вона не могла зробити цього, коли Єлень була маленькою, не могла і зараз. На цьому позначалося її призначення, що вона повинна була виконати.

  -Моя ти помічниця! - похвалила онуку мольфарка, коли та поставила відерце і сіла поруч на лаві.

  -Мені подобається це, - знизала плечами дівчина. - Принаймні відволікає від поганих думок, - вона знову замислилася.

  -Що тебе гнітить? - поцікавилася Велерада. - Поділися зі мною своєю тяготою.

  -Я думаю про батьків, - в якійсь мірі зізналася Єлень. - Я трохи оговталася і хотіла б почати пошуки загублених пазлів, але це, - вона подивилася на свої руки, - те, що, якимось чином, виявилося в мені - не дає мені такої можливості. Я можу комусь нашкодити цим. А я не хочу. Доведеться мені сидіти тут, поки я або не згадаю минуле, або не навчуся контролювати цей дар чи прокляття, - вона важко зітхнула. Крім цього, обтяжувала її інша думка.

  Вже декілька ночей поспіль їй сниться сон, де вона зустрічає чорнявого чоловіка, що розбурхує в ній одну з ниток її душі. Але вона не пам'ятає його, а образ його невиразний, розмитий настільки, що визначити: хто це - дуже важко. Єдине, що вона знала точно: це чоловік. У нього був приємний оксамитовий голос, що жіночим вже точно не назвеш.




Поскаржитись




Використання файлів Cookie
З метою забезпечення кращого досвіду користувача, ми збираємо та використовуємо файли cookie. Продовжуючи переглядати наш сайт, ви погоджуєтеся на збір і використання файлів cookie.
Детальніше