Глава 3

 -Ти мені говорив, що звів його з дороги! - мольфарка розлючено свердлила поглядом Подага.

  -Звідки же я міг знати, що Блуд його саме туди приведе?! - обурився дух. - І, взагалі, він повинен був собі там в’язи скрутити.

  -Але не скрутив!

  -У тебе є його кров, - нагадав дух, зморщивши свій оленячий носик. - Наведи на нього хворобу якусь. І буде - що треба!

  -Вона мені для іншої справи потрібна, - охолола мольфарка.

  -Що ти хочеш зробити? - поцікавився дух.

***

  Як тільки на небі став повний місяць, а Єлень вже міцно спала у своєму ліжку, мольфарка увійшла до своєї маленької кімнатки, що від Єлені тримала на замку і сіла поруч з казанком, в який влила краплю крові бога підступності.

  -Odpiram vaše spomine in vidim preteklost*, - промовила вона заклинання і почала варити зілля, а після випила його і лягла спати.

  Вночі їй снився сон, де вона, під виглядом ворона, зустрічає чорнявого чоловіка і онуку, що потрапила в інший світ. Світ богів. Мольфарка бачить все її минуле і відчуває сильну магію навколо себе. Вона спостерігає за тим, що відбувається і не вірить у те, що бачить уві сні. Врешті-решт вона бачить те, що бачив і чоловік: палаючу похоронну туру, а далі...

  Вона прокинулася в холодному поту, а поруч була Єлень, що злякано дивилася на неї.

  -Ти кричала, - пояснила дівчина. - Я прокинулася, намагалася тебе розбудити, але ти не реагувала.

  -Це був сон, - відповіла мольфарка. - Поганий сон. Іди. Лягай назад у ліжко.

  -Вже не засну. Піду заварю чаю, - Єлень піднялася з ліжка Велеради і вийшла з кімнати.

  -Ну і вляпалася ти, Єлень, - прошепотіла баба, приходячи до тями.

***

  На ранок, Локі наважився прийти під самі ворота мольфарки. Зрозумів, що лісові духи на стороні Велеради, а тому, ризикнув і використав свою магію, щоб непомітним для них пройти до хатини. Він увійшов у двір і помітив дівчину в курнику. Локі уперся на невисоку огорожу, що колись служила загоном для кози.

  Чоловік спостерігав за дівчиною, поки та копошилися з птахами. Вона була настільки поглинена своєю роботою, що навіть не помічала його, від чого Локі захотілося побешкетувати. Але він стримував себе, розуміючи, що його витівка, у вигляді ляпанця по дупі, Єлень явно не оцінить і вріже йому коромислом межи очі.

  Він пирснув зі сміху і це привернуло увагу дівчини.

 -Ви? - вона обернулася до нього і запитально зиркнула на бога.

  -Я, - посміхаючись, знизав той плечами.

  -Що ви тут робите? - Єлень вийшла з курника, залишивши курей напризволяще, і підійшла до нього, притримуючи дистанцію.

  -Ти мені не відповіла вчора, тому, я вирішив, що сьогодні саме той день, щоб знову зустрітися, - він обдарував її чарівною посмішкою, від якої в серці у неї щось здригнулося.

  -Вам краще піти, - промовила вона, відвертаючись і беручись за іншу роботу. - Бабуся ось-ось повернеться. Вона не хоче, щоб ми з вами бачилися.

  -З яких це пір ти коришся думці інших? - поцікавився бог, схрестивши руки на грудях.

  -Вас це ніяк не обходить.

  -Помиляєшся, - Локі підійшов до неї впритул, заганяючи у глухий кут.

  Єлень врізалася спиною у дерев'яну стіну хатини і схвильовано на нього дивилася.

  -Все, що з тобою відбувалося і відбувається стосується мене, - чоловік уперся руками у стіну, відрізаючи їй шлях до втечі. Забув, що вона може зробити.

  Дівчина не розгубилася і вдарила його по обличчю.

  Локі відсторонився і розреготався.

  -Я і забув, що ти можеш битися, як загнана росомаха.

  -Йдіть звідси. Будь ласка.

  -Я не піду, Єлень. Не піду, поки ти не згадаєш своє минуле.

  -Єлень! Я повернулася! Ти де?

  Дівчина хотіла вигукнути, але чоловік закрив їй рот рукою.

  -Не говори нічого мольфарці. Прошу, - Локі заглянув їй прямо в очі і Єлень схвально кивнула головою, злякано дивлячись на нього.

  Чуючи наближення мольфарки, бог зник за рогом хатини і наклав на себе чари.

  -Єлень? - Велерада знайшла онуку в стику між будинком і курятником. - Що з тобою?

  -Здалося, що бачила величезного щура, - збрехала дівчина.

  Мольфарка багатозначно гмикнула.

  -Щури не страшні, якщо знати, як з ними поводитися, - Єлень знизала плечами. - Пам'ятаєш, я говорила тобі, що, коли ти одужаєш - я займуся твоїм навчанням? Час прийшов.

  -Бабусю, не думаю, що це хороша ідея.

  -Коли я помру, хтось повинен зайняти моє місце тут. Твоя мати для цього непридатна для цього, та й тобі, все ж, довелося б зайняти місце мольфарки після неї, якби вона мала здібності.

  -Не хочу тебе образити, але це не моє. Вся ця магія... Вона лякає мене, - зізналася дівчина.