Глава 4

  -Цей чорнявий увесь вечір біля неї крутився й так і не пішов, - промовила Віщиця, злегка скалячись.

  Подаг окинув духа незадоволеним поглядом.

  -Потрібно з ним щось робити, - мовила мольфарка і прийняла замислений вигляд.

  -Він її чоловік, - подав голос Подаг. - Вона його дружина і мати його двох дітей. Момент був втрачений, Велерадо. Змирися вже з цим.

  -Мені, що?! - заревіла від гніву мольфарка. - Ти забув, кому вона обіцяна?!

  -Я чудово пам'ятаю про угоду, але, подумай сама, якщо вони нічого не зробили, значить їх все влаштовує. Залиш їх у спокої, адже, можливо, це допоможе Єлені згадати її минуле.

  -Я бачила її минуле! Вона не повинна його згадати!

  -Рано чи пізно, - продовжив Подаг, - вона згадає. І повір, рада вона не буде від того, що ти їй завадила. Рано чи пізно, її почуття до чоловіка, якого вона любила, запалають знову і тоді ти будеш для неї ворогом.

  -Що тобі відомо? - Велерада загрозливо подалася вперед, спопеляючи духа лісу гнівним поглядом.

  -Те, що мені відомо - відомо тільки мені. А тобі варто зупинитися і допомогти їй, - мольфарка злісно рикнула і випросталася. - Тим більше, ми не знаємо, що з нею сталося після смерті.

  Мольфарка задумалася.

  -Я знайду спосіб, як розгадати цю таємницю, але з богом, - вона посміхнулася, - я покінчу раз і на завжди. І ніхто з вас його не врятує, - жінка обвела всіх присутніх духів лісу своїм суворим поглядом.

***

  Невже ми нічого не можемо зробити для нього? - поцікавилася у Подага мавка Малфуша.

  -Можемо, але це дуже ризиковано.

***

  -Потрібно було посперечатися, - промовила Шерідан, зустрічаючи Локі на порозі їх будиночка, що вони знайшли покинутим у лісі. - Я ж казала, що прожене вона тебе.

  -Вона не гнала - я сам пішов. Всьому має бути міра.

  -І то вірно, - підтакнула чародійка.

  -Ти знайшла щоденник? - Локі дістав з кишені телефон Єлені й поклав його на стіл.

  -Трюк з телефоном не пройшов? Вона не повірила?

  -Він розряджений.

  -Бути того не може, - Шеррі взяла телефон в руки і ввімкнула його. Екран засвітився.

  -Це як? - Локі втупився у чарівницю. - Адже вона не могла його ввімкнути.

  Шеррі задумалася.

  -Можливо, в цьому і вся проблема? У ній самій. Ти повинен залізти в її підсвідомість, - чародійка повернула телефон на поверхню столу, а сама потягнулася за своїм мечем, що вона ховала від Локі. – Руки, - наказала чародійка.

  -Тебе посадять за це, - помітив бог.

  -Якщо це допоможе нам з Єленню - то гори воно синім полум'ям! - Локі виставив руки, закотивши рукава светра і Шеррі рубонула мечем.

***

  -Єлень? - мольфарка повернулася до хатини рано вранці, думаючи, що застане чорнявого у ліжку з її онукою. - Єлень, ти де? - вона пройшла в передпокій і пірнула до кімнати онучки, але тієї вже не було у ліжку, а постіль була прибрана. - Єлень? - мольфарка заглянула і в свою кімнату, але і там було порожньо. - Де ти, Єлень? - гукнула вона онуку, але та не подавала голосу. - Може в курнику? - припустила мольфарка, виходячи в коридор і тут же завмерла. - Єлень? - вона несміливо пройшла на кухню. - Єлень! - жінка кинулася до онуки, намагаючись підняти її з підлоги і привести до тями. - Що ж це з тобою таке трапилося?! - мольфарка трясла її щосили.

  Дівчина застогнала і злегка розплющила очі.

  -Бабусю?

  -Так. Мила, це я. Що з тобою трапилося? - мольфарка стривожено дивилася на дівчину.

  -Це... - протягнула Єлень. - Це знову сталося...

  -Що сталося?

  -Сила вивільнилася, - повідала Єлень далі. - Я її змогла приборкати, але потім, відчула слабкість і провалилася у глибокий сон, - дівчина вже остаточно прокинулася.

  -Що тобі снилося? - поцікавилася Велерада, допомагаючи дівчині сісти на лаву біля дерев'яної стіни.

  -Біла олениха. А у рогах її виднілося, щось кругле й сліпучо-яскраве. Щось на зразок сонця. А потім, - Єлень скривилася, - золоті очі. Вони дивилися на мене, з якоюсь незрозумілою мені зацікавленістю. Більше я нічого не пам'ятаю.

  Мольфарка слухала її уважно, насторожившись. Здогадувалася про чиї золоті очі говорила її онука. І знала, що це може означати.

  -Ба, - подала голос Єлень, - навчи мене своєї магії.

  -Добре, - мольфарка непомітно усміхнулася, радіючи з того, що її план з русалками і мавками спрацював. - Відпочинь і я тебе навчу.

  -Ні. Зараз.

  -Ти слабка...

  -Я готова, - Єлень заглянула в очі мольфарка з повною рішучістю.

***

  Велерада стояла біля дверей, що завжди тримала на замку від сторонніх очей. Вона покрутила ключ від замка в руці і вставила його в замкову щілину. Після декількох оборотів, замок відкрився, а разом з ним і двері, що вели у обитель мольфарки і її знань. Єлень заглянула всередину і розкрила від подиву рот. Вона знала, що бабка її травниця, але не знала, що бабка так само була й відьмою, про що говорив дівчині великий казанок, в якому, на щастя, нічого не кипіло і не булькало.