Ленні: у серці паразита

8

ТЕРПІННЯ МАЄ КІНЕЦЬ

1

Наступного дня Давид у супроводі Ленні пішов до школи. Зайшовши в клас, він помітив Діану, яка вже готовилася до першого уроку, й сів за свою парту. Діана не звертала на нього увагу, а йому було трохи соромно заговорити після вчорашнього. Та все так полишати він не хотів, тому, зібравшись із думками, підійшов до неї. Це її одразу насторожило.

— Привіт, - сказав Давид.

— Ти що витворяєш? Ми ж домовлялися не розмовляти в школі.

— Мені вже все одно. Я чесно кажучи втомився від усього цього. Скажи, ми зустрінемося сьогодні?

— ... Не знаю.

В цей момент у клас зайшли Два хлопця. Один із них, помітивши Діану та Давида поряд, вишкірився й мовив.

— Нічого собі! Яка картина. Дінко, то ти набираєш популярності серед хлопців? І яка із твоїх двох сорочок привабила ,більше?

— Б'юсь об заклад та що коротша, - сказав другий.

Вони стали сміятися, та в мить замовкли помітивши у себе за спинами вчительку.

— З чого ви тут смієтеся, хлопчики? - суворо запитала вона.

— Ні з чого, Тетяно Орестівно. Просто...

— Ну тоді сідайте за парти. Зараз дізнаємося, як ви підготовилися до Історії. Діано, все в порядку?

Діана кивнула та відкрила підручник. Давид повернувся до своєї парти та зробив те саме. За хвилину пролунав дзвінок. Так і пройшло три уроки. Спокійно, мовчки, без усяких лишніх слів. Та це була лише тиша перед бурею.

Після третього уроку Давид із Валерієм пішов до їдальні. Діана вискочила з класу перша, навіть не дивлячись у Давидову сторону. Та біля Їдальні він її все одно помітив. Вона стояла біля дверей кухні та просила в кухарки чашку чаю. Жінка із посмішкою зайшла в кухню і за мить виглянула, даючи Діані чашку.

— Тримай, люба.

Діана взяла та протягнула їй гривню.

— Та сховай це, прошу. Не сміши мене. Ти щодня тільки чай і п'єш. Давай я насиплю тобі миску супу. Поїси хоч раз нормально.

— Ні, дякую, - відрізала Діана. - Мені чаю досить.

— Ей, Діанко! - Гукнув її один із однокласників. - Сьогодні батьки знову дали тільки на чайок? Не переживай, я тобі візьму шматочок хлібу. Звісно, якщо лишиться.

Давид усе-таки не зміг далі просто стояти й нічого не робити. Занадто багато він мочав. Занадто довго не мав можливості повпливати на хід подій. Досить того, що його все дитинство тягали з місця в місце. Досить того, що він спостерігав, як чоловіки знущалися над мамою та били її. Досить! Нарешті настав момент, коли все в його руках. Усе можливо. Все дозволено.

— Агов, ти! - вигукнув Давид. - Як там тебе, Роман?

— Що ти хочеш, Давиде? - спитав хлопець.

— Хочу, щоби ти перестав чіплятися до Діани.

— Слухай, друже, заспокойся. Я просто жартую.

Його приятелі перезирнулись і весело закивали.

— Це не схоже на жарти, - продовжив Давид. - Вона вас не чіпає, і ви її не займайте.

Тоді Роман нахилився до нього і напівголоса запитав.

— А ти хоч знаєш, що про неї кажуть? - на його обличчі заграла розважлива посмішка.

— Я знаю те, що вона те така.

— А звідки тобі знати? Чого це ти взагалі її захищаєш?

— Давиде, заспокойся, - мовив Валерій за його спиною.

— Чому я її захищаю? - перепитав Давид, глянувши на Діану. - Бо вона моя подруга. Подобається тобі це, чи ні, але вам із дружками доведеться забути про неї та ніколи більше не чіпати. Це ясно?

Серце його гупало, наче молоток по цвяху. Він більше не був певен, що його голос не надірветься і не затремтить.

Вона твоя подруга? - Перепитав Роман, оцінюючи поглядом Діану, яка стояла ошелешено від цієї ситуації. - То наша Дінуля собі справді хлопця знайшла? Нічого собі! Я вражений. Не подумай неправильно, Давиде. Не тебе я нічого не маю, Але Діана... Я й не думав, що на дівку, яка у свої чотирнадцять років вже полюбляє витворяти всяке, може хтось глянути. Давай я краще тобі спочатку розповім, яка вона на справді, поки ти не втюхався у це миле дволике янголятко.

От і все. У Давидовій голові стався вибух досі стриманого гніву, який тепер змішався з адреналіном. Його рука безконтрольно замахнулася та влетіла кулаком у щоку Романа.

— Давиде! - в один голос вигукнули Діана та Валерій.

Хлопець ледь не впав від удару, та його вчасно підхопили перелякані приятелі.

— Ах ти ж мерзотник! - розлючено викрикнув Роман і кинувся на Давида, поваливши його на підлогу та б'ючи по всьому, куди попадав.

Давид ударив його коліном у живіт і, поки той переводив подих, перекинув на підлогу, намагаючись скрутити йому руки. Він і сам не розумів, що коїться. Його тілом ніби керувала якась інша людина. Агресивна та божевільна.

Валерій стояв осторонь, не знаючи, що робити. Деякі хлопці намагалися розчепити їх, інші викрикували підбадьорливі слова: “Давай, Романе, вмаж йому!”. Діана теж кинулася приборкувати Давида. З кухні повибігали Жінки та побігли допомагати. Врешті решт їм разом удалося відірвати Давида від Романа.

— Що ти твориш, хлопче! - кричала жінка. - Ви обидва показилися? Лишенько! Та з ваших носів кров юшить!

Давид лишив спроби вирватись і заспокоївся, витираючи рукавом кров і слину.

— Ти придурок! - викрикнув Роман, Намагаючись встати. - Ти і твоя подружка-давалка!

— АНУ ЗАМОВКНИ! - закричала Діана на весь голос. Схоже, тепер і їй увірвався терпець. Вона відпустила Давида й накинулася на Романа з кулаками. Той, не встигнувши встати, знову впав на підлогу під вагою Діани. Вона била по животу, плечах, обличчю...

— НЕНАВИДЖУ! НЕНАВИДЖУ ВАС УСІХ! ГАДИ! НЕНАВИДЖУ!

Тепер довелося відтягувати і Діану. Вона смикалася, намагалася вирватись. Глянула на Романового друга, який її відтягував, і харкнула йому в лице.

— ВІДПУСТІТЬ МЕНЕ! НЕНАВИДЖУ! ЩО Я ВАМ ЗРОБИЛА?

На ці крики збіглися троє вчителів. Серед них була і Тетяна Орестівна.




Поскаржитись




Використання файлів Cookie
З метою забезпечення кращого досвіду користувача, ми збираємо та використовуємо файли cookie. Продовжуючи переглядати наш сайт, ви погоджуєтеся на збір і використання файлів cookie.
Детальніше