Каблучка Темряви

На вулицях зчинилося справжнє стовпотворіння. Люди хоч і погасили смолоскипи, та все ж напружено вдивлялись у небо, аби точно переконатись, що Темрява не повернеться. У провулках досі лунав дитячий плач, під стінами стогнали поранені, до яких з усіх ніг бігли лікарі. На щастя, ніхто з міщан не загинув, Темрява не встигла висотати з них життєву енергію. 

  Філософ, Краліс і Редеора стояли біля пересувної сцени зі згаслими факелами й вдивлялись у натовп, сподіваючись побачити там обличчя своїх друзів. І коли вони на не жарт захвилювалися, крізь юрбу стали пробиратись Лерой, Камальт, Ада й Емілія. Аслан ішов позаду них, ледве переставляючи ноги. 

- У вас усе вийшло! - ляснула в долоні Редеора.

- Ви врятували місто, - посміхнувся Філософ. 

- Ви справжні герої, - додав Краліс. - Але якби ви взяли з собою мене, то впоралися б швидше. 

- Я так розумію, це наше чергове випробування? - хихикнув Камальт. - Тепер ми повинні не зазнатися?

- Ось, - мовив Лерой і протягнув Філософу розколений медальйон. - Ця тварюка жила тут. Нею керувала Емма. 

- Що ж, тоді боятися більше нічого, - посміхнувся Філософ. - Без людини Темрява безсила. 

  Цієї миті, пробираючись крізь юрбу, до них підійшли господар театру і його дочка Анна. І хоч після всього пережитого виглядали вони вкрай спантеличено, на їхніх обличчях сяяли посмішки. 

- Дякуємо вам, - защебетала Анна. - Якби не ви, це була б наша остання вистава! 

- Так, мушу визнати, ви нам дуже допомогли, - погодився її батько. - Якби ми загинули, наші конкуренти змогли б заробляти вдвічі більше грошей.

  Враз шум на площі стих, і хтось вигукнув:

- Слухайте! Всі уважно слухайте! 

  Друзі озирнулись і побачили, що на сцену піднімається статний чоловік із довгим білявим волоссям та в розшитому золотими нитками котті. І судячи з тиші, котра миттєво вкрила площу, це була не проста людина. 

- Тьфу! Не театр, а якийсь прохідний двір, - насупився батько Анни. 

- Хто це? - здивувалась Емілія.

- Бурмістр, - відповіла Анна. - Він дивився нашу виставу з балкону свого маєтку, тому знає про все, що тут сталося. 

- Еге ж, ховався за спинами своїх охоронців, коли налетіла чорнота, - додав її батько. 

- Шановні мешканці міста! - вигукнув бурмістр, змахнувши рукою. - Мій обов'язок звернутися до вас у цей непростий час! Щойно ми з вами пережили жахливу атаку темних сил. Сусідське поселення полягло, але ми вистояли! І живі ми тільки завдяки цим відважним мандрівникам, котрі попередили нас про небезпеку! - з цими словами він вказав рукою на Лероя та його компанію, що стояли біля сцени. 

- Матінко, які почесті, - хмикнув Камальт, схрестивши руки.

- Це місто вже не належить до володінь Флоренса? - поцікавилась Ада.

- Ні, - захитала головою Емілія й, тяжко зітхнувши, додала: - Тут володарює феодал Лоуренс Мілтер. 

- Закликаю вас бути вдвічі обережнішими й завжди мати з собою вогонь! - продовжував бурмістр. - А тепер повертайтеся до звичного життя! Можете спати спокійно, вночі на вулицях стоятиме охорона з факелами! 

  Коли спантеличені люди розійшлися по домівках, бурмістр зійшов зі сцени й широкими кроками наблизився до друзів.

- Я щиро захоплений вашою сміливістю та шляхетністю, - защебетав він. - Ще раз дякую за порятунок мого міста. 

- Ми не зробили нічого героїчного, - відмовила Ада, хоча її очі зрадливо забігали. 

- Я теж спочатку не повірив вам, однак із настанням Темряви зрозумів свою помилку, - зізнався чоловік. - Звідки вам відомо про це страховисько? Звідки ви знаєте, що воно боїться вогню? Хто ви? 

- Ми звичайні мандрівники, - відповів Камальт, підморгнувши іншим. - Ідемо до південних земель у пошуках кращого життя. 

  Друзі дружно закивали. 

  Обличчя бурмістра розпливлося в усмішці. 

- Сподіваюсь, ви не заперечуватимете, якщо я попрошу залишитись вас до ранку? Сьогодні ввечері я б хотів влаштувати свято на честь порятунку міста й буду радий бачити вас серед гостей. 

- Ох, пане, це для нас занадто велика честь, - понуро мовив Лерой. 

 - Перед лицем загибелі всі були рівні - і багаті, і бідні. Тому не ображайте мене й будьте присутніми на святі, - потім бурмістр повернувся до Анни Сіельси й додав: - Вас, пані, я теж запрошую. Буду радий чути ваш янгольский голос знову. 

- Дуже дякую, - кивнула вона. - Я обов'язково прийду. 

  Коли чоловік вкотре одарував усіх посмішкою й пішов із площі в супроводі кількох охоронців, Ада з надією спитала:

- Ми ж не збираємось туди йти, правда? 

- Чесно кажучи, у мене немає ніякого бажання, - зітхнув Лерой, насупивши брови. - Тільки світських прийомів нам не вистачало. 

- Мене взагалі туди не пустять, - зауважила Редеора й провела долонею по своїй смаглявій щоці. - Пудра давно стерлась. До того ж, ми знову виглядаємо, як обірванці. 

- А я взагалі хочу, щоб всі залишили мене у спокої, - насупився Аслан. 

  Однак у розмову відразу втрутилась Анна:

- Якщо ви знехтуєте цим запрошенням, бурмістр дуже образиться. Він обожнює влаштовувати свята й прийоми. У нього немає родини, йому нудно, тому він весь час розважається. Нащо вам такі неприємності? 

- Але нам взагалі не до свят! - сказав Камальт. - Над світом нависла така небезпека, що в нас просто немає часу веселитися. 

- Хм, я відразу зрозуміла, що ви не прості мандрівники, - всміхнулась артистка. - Та я можу вам допомогти. У нас купа гардеробу. Хоч і не нового, але доволі пристойного. Я зможу підібрати вам відповідне вбрання. 

- Літнього пана й хлопчика ми можемо приютити в своєму театрі, доки свято не закінчиться, - додав її батько.

- Але я теж хочу на свято! - обурився Краліс. 

- Ти ще малий, - лагідно сказав йому Філософ. - Зате у нас з'явиться час для уроків. 

- Гаразд, - кивнула Ада й звернулась до Емілії: - Нарешті в тебе з'явиться можливість побути у своїй тарілці, правда?