ІІ. 10 оплот

Прибув Михайло у Оплот десятий,
Поставили на вежу вартовим.
Там видали озброєння і лати,
Та обладунок був, не гоже, застарим.

Не міг Михайло на таке дивитись,
Що службу лицарі в іржавому несли.
Із рішенням не став коваль баритись,
До командира, враз, надумав підійти.

І пропозицію він, Ігореві Леву,
Сказав таку: "Тре кузню збудувати".
У ній броню він викує сталеву,
Ну а стару, візьме ремонтувати.

Послухав його Лев, та й мовив слово:
"Ідея гарна, і корисна буде нам,
Як є бажання - можеш вирити основу,
Але займатися, усім цим, будеш сам.

Людей немає лишніх, тобі в поміч.
Де камінь з деревом, для цього роздобудеш?
Та й працювати будеш, тільки поніч,
Бо днем, на вежі, точно сторожуєш".

Михайла, відповідь така, не засмутила,
Не вперше, складнощі життєві зустрічав.
Він рив, ночами, яму для горнила,
І матеріал, для кузні, скрізь шукав.

Як от, одної, світ-ясної ночі,
До них в оплот, прийшов старий купець.
Розгледіли наскільки його очі,
Це із Бялуни був, скупий хитрець.

І за наказом командира, у твердиню,
Впустив його вратар поторгувати.
Усі свої пожитки, мов святиню,
Став старець, біля площі розставляти.

Товару він привіз до нас чимало,
Весь караван - десяток віслюків.
Як потім виявилось, Барка його звали,
І був одним з бялунських він князів.

Посеред різного непотребу, й лахміття,
Михайло відшукав кліщі, й руду.
Став торгуватися, мов кращий бард на світі,
Щоб найдешевшу вибити ціну.

Сподобалось купцю його завзяття,
Хоч майже вигоди, із цього, він не мав.
Та посміявся, від душі, і він, і браття,
Що торгаша такого відшукав:

"Нє сустрячав я, серяд пластівцєв, такова,
Каби мужик, с такім старанням таргував,
І адчаканюав, даречни, кожна слова,
Купца, так падмануць, паспрабував.

Я бачу, ти в кавальськім справє майстар,
Так што, табє привозіці руду?
І інструмента добрага на бартер?
Лєпш привязу, што толькі я знайду".

На цьому, Барка, гарно вторгувавши,
Відправився, у сиву далечінь.
А наш герой, для кузні, все зібравши,
Став облаштовувати ковальський курінь.