Лицарі Пласту

VIII. Зрада

— Оплот розбитий, вежі впали,
Смола по стінах розтеклась.
Що буде важко ми всі знали,
Але не відав цілий Пласт,

Що зло зі сходу таке сильне,
І мають магів дикуни.
Таке жорстоке і невпинне.
Врятуйте нас Святі Сини!

— Даремна молішся малади,
Гета канец, Багі не чуюць, —
Чи міг бялунець, справді, знати,
Що Боги їм усім віщують?

То чула діва Меріанна,
І щоб надії принести,
Від неї вирвалась осанна,
Про древні Синові мости:

"Святі Сини! Ердан і Маане!
Святі Сини! На двох своїх мостах.
Стоять Вони, а місяць тане,
І сонце підіймається в серцях.

Холодні зими промайнули,
Святі Сини нам весну вже несуть.
І птахи своїм трелем огорнули,
Те сонце, що мостом в човні везуть".

— Не панікуйте. Не кінець ще!
Ми маєм сили захистить.
Спускайтесь, до воріт, ви краще
Потрібно дужче їх зміцнить.

Поранених несіть до Дани,
Хай люба зцілює живих.
Хто має вже смертельні рани:
На відспів, до ченців старих.

Бійцям із погребів дістаньте,
Запаси хліба і вина.
Ерлейнці, "бойову" заграйте,
Хай рветься від пісень струна.

Нам не молитва зараз треба,
Ми не потонемо на дно.
Хай сколихнеться ціле небо,
Що стало сіре мов руно.

Заграли "західні", з душею,
Та так, що напад зупинивсь.
Стрункою піснею і треллю,
На стінах, відгомін розливсь.

Замість "мостів" пішла баллада
"Ой воєвода Чорнозуб!"
Про нього і його армаду,
У всіх ця після рвалась з губ.

Піднявся гул, і крик відваги,
Надія знову ожила.
Вже шлях відкрився до звитяги,
Піддавши вітру для крила.

В піднесенні Оплот боровся,
Вже не на смерть, а на життя.
Здавалося, весь світ зійшовся,
Спихнути сірих в небуття.

Але, не стало того дива,
Що, в нього вірили вони.
Владики більша була сила,
Він жив, лиш тільки для війни.

Прорвали сірі оборону.
Розбили браму вщент міцну.
Довкола крики, лязгіт, стони.
Програли бій та не війну.

Оплот до відступу зібрався:
Вперед поранені й старі.
Та як в середину прорвався?
Якщо ворота надміцні.

Відомо стало все одразу,
Коли у браму на коні,
Заїхав зрадник: вів проказу,
Пихатий Ігор у сідлі.

Був командиром, став "героєм".
За владу зрадив рідний Пласт.
Світив оскалом перед строєм,
Відважних хлопців і дівчат.

Своїх підлеглих, тих що зрадив,
Кого мав вести сам у бій.
Натомість, власноручно стратив,
Послав "у напад" весь свій рій.

Не поєдинок, різанина:
Безжально, холодно мов жах.
Не здатна на таке людина,
У найстрашніших, темних снах.

Тримались лицарі, мов боги,
Життя віддали за святе.
Не підпустили до порогу,
Прикрили відступ весь зате.

Їх імена навік лишились,
Закарбувались на стіні,
Руїн Оплоту, де зустрілись
Добро і зло в лихій війні.




Поскаржитись




Використання файлів Cookie
З метою забезпечення кращого досвіду користувача, ми збираємо та використовуємо файли cookie. Продовжуючи переглядати наш сайт, ви погоджуєтеся на збір і використання файлів cookie.
Детальніше