Глава 2

Перев'язки руки були дуже болючими, але цей біль можна було стерпіти. Що дійсно йому не подобалося, так це уколи від сказу.

Тепер Дані залишалося тільки чекати, коли все зростеться і йому не доведеться ходити з цією незручною пов'язкою.

В школу довелося ходити з перебинтованою рукою. У його невеличкому селищі він став знаменитістю. І він практично кожен день розповідав історію про те, як він хоробро врятував маленьке лисеня.

Через декілька тижнів після нещасного випадку, Данило повертався додому з навчання. Лікар збирався днями робити останню перев'язку, і настрій від цього був дуже радісним. Але його зіпсувало поява лиса, який встиг трохи підрости. Цей звір лежав на килимку перед будинком Дані.

Даня закляк на місці. Після останньої зустрічі з цим диким звіром, хлопчик не хотів бачити цього лиса, а особливо в живому вигляді.

- Киш! - Даня незграбно махав руками. - А ну пішов! - його мами не було вдома, тому з цією проблемою йому потрібно було впоратися самотужки.

Тим часом лис, який скрутився в клубок, підняв голову і дивився на хлопчика. Лісовий звір взагалі ніяк не реагував на рухи і слова хлопчика.

Даня поглядом шукав велику палицю, щоб прогнати тварину, але біля будинку було прибрано і нічого не знайшлося, що могло б допомогти. Камені теж не підходили, бо він міг потрапити в вікна, які були близько розташовані до вхідних дверей.

Єдине що він придумав - витягнути перед собою забинтовану руку і йти вперед. Лис трохи повернув голову і насторожив вуха, йому було цікаво спостерігати за людиною, за його діями. Коли Даня практично впритул наблизився до вогняного лиса, той встав і повільно почав рухатися до хлопчика.

Данило завмер від подиву, він не очікував такої реакції дикого звіра. Страх скував його, здавалося, що лис ось-ось знову кинеться на поранену руку. Але, в цей раз лис не був загнаний в кут, він наблизився до хлопчика і почав тертися об нього, як кішка. Після чого тваринка стала на задні лапи, а передніми почала шкребти по джинсах.

Так тривало якийсь час, поки Даня не зрозумів, що лисеня зголодніло.

- Ти хочеш їсти? Ти просто прийшов поїсти?! - почувши такі слова звір почав навертати кола, іноді підстрибуючи, даючи зрозуміти хлопчикові, що той має рацію.

Даня забув про те, що цей милий маленький звір його покусав. Тепер йому знову хотілося допомогти лисеняті.

- Як би мені тебе назвати? - Даня розмірковував уголос, поки шукав шматок м'яса, який можна було б віддати, та так, щоб ще і мама не помітила. - Може "Пухнастик"?

Лис нагострив вуха і почав гарчати, не погоджуючись із вибором хлопчика.

- Гаразд, гаразд, я зрозумів, "Пухнастик" тобі не подобається, - лисеня тим часом просто лежало на порозі і спостерігав за тим, як Даня ходить по кухні в пошуках їжі. - А якщо "Рижик"?

Звірятко знову почало гарчати, але не так сильно.

- І це не підходить?! Може "Вогник"? Ну ти дуже схожий на вогонь, прямо як на сірнику, що горить... - задумався Даня.

Цього разу лисеня повернуло голову на бік, вдаючи, що розмірковує над пропозицією хлопчика. В той самий час, вогненний хвіст почав трохи смикатися - лис прийняв пропозицію.

- Ооо... Тобі подобається! - Даня почав стрибати по кухні, і зупинився тільки тоді, коли відчув поколювання в лівій кисті. - Гаразд, а тепер поїсти. Хочеш хліба з котлетами?

Вогник встав на лапи і зробив пару кроків у напрямку до Дані. Переступивши поріг, лисеня сіло і почало чекати.

- Не бійся, мами немає, заходь, - лис зробив ще декілька кроків і знову сів. Для нього все це місце було новим - незнайомі запахи, і людина, яка не намагається його вбити. Це дуже насторожувало лисеня. - Тримай! - Даня поклав хліб з котлетою на підлогу, біля свого нового друга і відійшов.

Вогник за пару секунд з'їв те, що йому дав хлопчик. Його хвіст інстинктивно почав рухатися, від задоволення. Дикий звір подивився прямо в очі хлопчика, а потім втік назад до лісу.

- Гей, ти куди? - Даня побіг за ним, але зупинився перед лісом, йому не хотілося знову опинитися там наодинці.

До вечора вдома він залишався сам.

- Ну що, як справи? - мама Дані розбирала сумку з їжею на кухні.

Хлопчик не знав, чи варто розповідати мамі про гостя. Але, все ж вирішив ризикнути.

- У школі нічого нового, початок року... А повернувшись додому, уяви, мене чекало те лисеня, що вкусило, - Даня посміхався. А ось його мама перестала розбирати сумку і подивилася на свого сина.

- Він тебе не чіпав? - вона помітно починала нервувати.

- Ні, я йому дав шматок хліба, і він втік, - Даня зрозумів, що зробив щось не так.

- Точно втік? - Даня у відповідь кивнув. - Гаразд, але більше так не роби, а то звикне і буде кожен день ходити. А цього нам не потрібно, раптом він знову вирішить кого-небудь вкусити. Адже тобі не сподобалися уколи?! - мама Дані максимально обережно підбирала слова, щоб донести свою стурбованість.

- Ні, не сподобалися... - у Дані пропав настрій.

- Тому більше так не роби, будь ласка! - його мама продовжила розбирати сумку з продуктами.