Лиш серце вірить

2 глава

- Мені здається, я вас до хати не запрошувала, - кажу з ледь прихованим обуренням.

   Дожилася, у власному будинку не можу розслабитися. Навпаки, відчуваю страшний дискомфорт, коли темні як ніч очі чоловіка якось раптово здивовано збільшилися. Можливо це реакція сусіда на те, що я завзято зробила кілька кроків назад, схрестивши руки на грудях. Можна подумати, що мене подібна відстань зможе врятувати. Та тікати нікуди.

- Ви подумали, що я збрехав, щоб потрапити до вас у будинок?

   На губах сусіда з'явилася ледь помітна посмішка. А я подумки себе лаяла останніми словами за те, що так необачно відчинила двері.

- Нічого я не думала, але вас в будинок не запрошувала.

- Світлано, давайте раз і назавжди усвідомимо один факт: вашому тихому самотньому життю ніщо не загрожує. Бігати по дворах сусідок, розпорошуючи флюїди кохання, не практикую і не збираюся.

    На що він натякає? Хмурюся доти, поки мене не наздогнала одна думка: він мабуть бачив Степана, що виходить з мого двору. Ніяково, але ... чому раптом саме незручність відчула? Дурниці все це. Мені завжди було плювати на те, що думають про мене сторонні. А з витівками Степана я вже давно змирилася. Він тільки на вигляд грізний. На такого подивишся - волосся на руках ворушаться. Але насправді це добра людина.

- Ви власне на що натякаєте?

- Я не натякаю, а просто констатую факт, ні більше, ні менше.

   Мій погляд якось раптово опустився в підлогу, мені дійсно було дуже дискомфортно поруч з цим грізним чоловіком. Весь його зовнішній вигляд просто кричав про те, що в недавньому минулому він займався чимось надто відповідальним. Ноги на ширині плечей, а самі плечі широкі, треновані. Скільки йому років? Посріблені скроні говорять про те, що більше сорока.

   Я п'ять років прожила з чоловіком-поліцейським, і прекрасно пам'ятаю його виправку. Роман був відданий своїй роботі, але не менш наполегливим він був на тренуваннях і вдосконаленнях своїх якостей, які йому могли знадобитися під час розслідувань.

   Звичайно, що я не збираюся якимось чином перевіряти свої здогадки. Кожен живе своїм життям. Мені й досі дико від того, який величезний інтерес у місцевого населення до життя сусідів. У місті все не так, принаймні, більшість мешканців багатоповерхівок байдуже ставляться до того, хто живе поруч, чим займається.

- Вам потрібен термометр?

- Якщо не важко, я вам його вранці обов'язково поверну.

- Мені не важко, але не обіцяю, що швидко зможу його відшукати.

   Я роблю круто розвертаюся і невимовно спритно кидаюся до навісної шафи, щоб відшукати коробку з медикаментами. Якщо моя вроджена звичка класти речі на свої місця не дала збій, то проблем з пошуком термометра не буде. Невчасно згадую про те, що в останній раз, прибираючи в шафі, переставила жерстяний бокс на верхню полицю.

   Не відразу розумію, що в поспіху забуваю про те, що за мною спостерігають пильні очі сусіда. Я випадково побачила, як в дверному отворі з'явилася його висока фігура. Страшно якось, але намагаюся не нервувати. Хапаю табурет і спритно видираюся на нього, адже тільки таким способом можу дотягнутися до полиці.

- Сказали б, я б дістав, навіщо такі труднощі?

   За моєю спиною, в декількох сантиметрах від вуха,  пролунав низький голос сусіда. Від несподіванки я сіпнулася, не встигнувши схопитися за двері навісної шафи. Якщо я зараз злечу на підлогу, мої кістки розлетяться на друзки.

- Ви зійшли з розуму! - верещу від страху і зажмурюю очі, розмахуючи руками, немов навіжена.

- Так що ж ви так галасуєте, Світлано, нічого ж трагічного не сталося.

   Я не злетіла на підлогу тільки тому, що потрапила в міцні руки Олега. Відчуваю, як напружилися його м'язи, як він хмикнув. Що смішного?

- Я вже хотіла з життям прощатися.

- Зарано буде.

    Відкриваю очі і поглядом чіпляюся за колюче підборіддя. Як мінімум тижнева щетина, яка, до речі, не сильно йде чоловікові. З нею його вольове обличчя має занадто занедбаний стан.

   Дивитися вище немає бажання, тому що хочеться висловити сусідові весь спектр невдоволення, не забуваючи використовувати нецензурні слова.

- Якщо тебе розриває від обурення, можеш починати обурюватися голосніше.

- А сенс є?

- Нема, але тобі ж буде легше.

   Відчуваю, що мене саджають на край столу, але сильні руки не поспішають відпускати мене зі свого полону. Ось і привід знайшовся. Або це все ретельно прорахована тактика? Давно не дівчинка, але відчуваю себе загнаною ланню. Відчуваю від чоловіка ледь вловимий аромат чогось цитрусового, чи це, може, звичайний лимон? Не важливо, не в цьому суть.

- Якщо ви зробите кілька кроків назад, то мені буде легше дихати. І плюс до всього, я зможу не світити перед вами своєю білизною.

   Яка вдача, що я спромоглася надіти після ванни нижню білизну, інакше б світила зараз своїми принадами. Долоні ніяково поправляють тканину халата, натягуючи її на оголені ноги.

   Олег не відходить, і це страшенно дратує. Піднявши голову, помічаю в очах сусіда якийсь дивний блиск. І лише оцінивши ситуацію, розумію, що сцена розігралася двозначна. Він стоїть між моїх ніг і безсоромно витріщається на те, як я не припиняю спроби опустити халат на коліна.

- Тільки спробуйте дозволити собі щось зайве, - шиплю чоловікові, як змія, долонями впираючись в тверді груди.

- Свєто, градусник, - звучить у відповідь, і я розумію, що погляд чоловіка стає прохолодним і відстороненим.

    Він робить крок назад, по-хазяйськи шукає на полиці бокс і ставить його на стіл поруч зі мною. Я ж, як загальмована, сиджу як і сиділа, і нічого не роблю для того, щоб прикритися.




Поскаржитись




Використання файлів Cookie
З метою забезпечення кращого досвіду користувача, ми збираємо та використовуємо файли cookie. Продовжуючи переглядати наш сайт, ви погоджуєтеся на збір і використання файлів cookie.
Детальніше