Лише друг, нічого більше...

Розділ 5

(Лія)

Просинаюсь від голосу Меган:

— Вставай, сонько! Сьогодні нас чекають грандіозні плани і нічого нам не завадить.
— Які плани з самого ранку? — ледь розплющивши очі, запитала я.
— Шопінг, наш перший шопінг в Нью-Йорку, — вигукнула подруга і побігла до шафи, вибирати одяг.
— Круто ,але в 18:00 я маю бути біля гуртожитку. Зараз 11:00.
— Тоді можемо досхочу погуляти! Час в нас є.

Ніколи не думала, що хтось обожнює шопінг так, як Меган. Вона завжди знає, що модно, а що ні. Мабуть, їй би позаздрили багато модниць. Ми швидко обійшли всі магазини шопінг молу. Я навіть вибрала декілька симпатичних вечірніх суконь. Шкода, що наш час пройшов дуже швидко і ми мусимо повертатись.

Підходячи до корпусу, я не помітила біля входу Джейка. Чому декілька хвилин тому Меган зайшла до кіоску? Чому я не пішла з нею?

—  Привіт, Ліє. Чому ти не сказала, що ти тут живеш? —  сказав хлопець. Що він тут забув? Я не хочу його бачити.
— Я не зобов’язана тобі щось казати. Ти мені ніхто і не маєш права мені щось вказувати, — мій голос такий сміливий, здавалось я його вижену одним лише словом. Ненавиджу Джейка усією душею.
— Чому ти так кажеш? Я ж тебе люблю. То була помилка, Ліє, — намагається виправдатись мій колишній.
Я реально нервую, чого в цей момент немає нікого поряд, 17:56— скоро приїде Нік, зараз я рада його побачити.
— Я більше не вірю тобі, йди і ніколи не приходь сюди. Дай пройти! — іду я до входу, штовхнувши Джейка.
— Ні, я прилетів сюди, щоб поговорити. Ти не можеш мене так вигнати, — він хапає мене за зап’ястя і не відпускає.
— Можу, ти завдав болі мені більше , ніж я сказала тобі поганих слів, — я намагаюсь забрати руку, щоб піти звідси. Хто знає, що він може зробити. О, Нік приїхав. Що ж робити? Добре, зараз щось придумаю.— будь ласка, йди. Я не хочу тебе бачити.
— Так, я винен, але кожен має другий шанс.

Грубіян, як він може так поводитись! Другий шанс!

— Ні, я не можу. Я не буду робити щось, що хочеш ти. Я не підбіжу і обніму тебе як колись, я маю власну гідність і не дозволю комусь, тобто такому негіднику як ти, псувати моє життя, — я вже закипаю. Чому Нік сидить в машині?
—  Я твій хлопець, ти не можеш так говорити зі мною! — ось це стало останньою краплею мого спокою.
—  Так, значить. Ти зраджувати можеш?! Наказувати мені можеш?! А я не можу? — на мить усе огорнула незручна пауза. — Ти просто нікчемний. Йди звідси, поки я не викликала поліцію!
— Ліє…— не встигає договорити Джейк. Нарешті, Нік вийшов з машини. Я так розгублена, що не знаю, що робити окрім як:
— Коханий, як добре, що ти приїхав. Я чекала, — що я говорю? Підходжу до Ніка і обнімаю його, на ушко шепнувши:
— Підіграй.

Він був не менш здивований, ніж Джейк, але він цілує мене. Мабуть, так він мене ще не цілував, дуже ніжно, чуттєво, довго, пристрасно…

— Кохана, що трапилось? — я не чекала від Ніка цих слів. Я дуже здивована. Треба було бачити Джейка, який він жалюгідний!
— Ліє, що це значить? — злим тоном говорить Джейк.
— Це так само, як ти поступив зі мною, але я не така як ти. Не кидаюсь в обійми першому ліпшому.

Його лице палає ревністю, о так, я цього чекала. Нарешті зрозуміє, як це. Помста — солодка.

—  Ти не така як я? Ти гірша в сотню разів. Чим він кращий за мене?
—  Мабуть, тим і кращий, що він не ти. Я не хочу, щоб ти руйнував моє щастя. Ну так, це ж я погана, що познайомила тебе з Елізою. Будуй з нею своє щастя і не заважай мені…— мабуть, я така зла , що мене не зупинити. Я ледь стримуюсь, щоб його не вдарити. У нашу сварку втручається Нік:
— Сонце, не хвилюйся, він не вартий твоєї уваги, — звертається він до мене, поклавши руку мені на талію. — А ти, Джейк, справді, не лізь в чуже щастя. Розважайся з Елізою, моя наречена —  не твій рівень, — «Сонце», «наречена»? Ого, приємно. Дивлюсь в сторону магазину. Там стоїть Меган, мабуть, після цього вона довго буде кепкувати з мене.
— Добре, ви отримали своє. Я йду, думаю, ти ще пожалієш про свій вибір, — сказав Джейк.
— Бувай, — пафосно кажу я. Нарешті він йде. До мене підбігає Меган, сказати, що вона здивована — нічого не сказати.
—  Ліє, все добре? — запитує вона. Я не можу стримати сліз, мені так неприємно було бачити цього придурка.
— Сонце, не плач, — сказав Нік, пригорнувши мене до себе. На його білій футболці залишились легкі сліди від моєї косметики. Як же невчасно!
— Ходімо до кімнати, — крізь сльози кажу я.
— Так, звісно, — погоджується Меган.

Я все ще не можу відійти від шоку. Нік заступився за мене. Та ще й так, що в Джейка не залишилось сумнівів, що ми пара. Але ми не зустрічаємося, Нік — друг. Так, важко зрозуміти, що він лише друг, але це так.

  В кімнаті Меган дала мені склянку води. Я наче заспокоїлась.

— Бачиш, тобі краще поїхати зі мною. Я не знаю чи повернеться він знову, — лагідно сказав «мій наречений».
— Так, Ліє, тобі краще поїхати, — погодилась подруга. — У нас все одно цей тиждень канікули.
— Добре. Я поїду. Зараз тільки візьму все, що треба, — проти двох людей зі спільною думкою я не піду. Принаймні, не зараз.
— Чекаю тебе в машині. Меган, проведеш Лію?
— Так, не проблема.

Коли Нік пішов Меган почала питати, про те, що сталось.

— «Коханий»? Ого, ти мені багато не розповіла, — моя подруга була дуже спантеличена побаченим.
— В мене не було виходу. Джейк — не та людина, з якою треба бути чесною.
— Знаєш, це виглядало по-справжньому. Коли він тебе поцілував, в мене щелепа ледь не відпала від здивування.
— Я сама не думала, що він погодиться підіграти.
— Нік правильно поставив Джейка на місце, думаю він більше тобі на очі не з’явиться.
— Все ж я хвилююсь, що він повернеться, — я на мить задумалась. — Я готова, можу йти.
— Краще я проведу тебе.
— Добре.

Ми спустилися в двір. Під самим гуртожитком був припаркований автомобіль Ніка. Я поклала речі і сіла всередину.




Поскаржитись




Використання файлів Cookie
З метою забезпечення кращого досвіду користувача, ми збираємо та використовуємо файли cookie. Продовжуючи переглядати наш сайт, ви погоджуєтеся на збір і використання файлів cookie.
Детальніше