Розділ 14

(Лія) 

Середу й четвер я провела в такому ж режимі, як і вівторок. Меган виявляється дуже серйозно ставиться до мого здоров’я, хоч я їй разів десять говорила, що нічого страшного. Я дійсно почуваюсь досить добре, проте дівчина навіть слухати це не хотіла.

Ранок п’ятниці мене зустрів більш радісно. Самопочуття нормальне, депресивних думок немає, а значить усе налагодилось. Тим більше я маю здати реферат Роберту і подруга мене не зупинить. А увечері мене чекає вечірка, яку я точно не пропущу.

Встала сьогодні раненько, щоб встигнути полежати в гарячій воді з піною. Так, я зрозуміла, що це найкращий початок дня, який може бути. Швиденько зробила решту ранкових ритуалів та почала збиратись на навчання.

Залишився макіяж та одяг. Я виглядаю трохи втомлено, але це ми сховаємо під тонесеньким шаром тонального крему на певних ділянках. Чорна туш для максимального об’єму вій, яскрава червона помада і краплиночка хайлайтера чудово підійдуть до мого сьогоднішнього настрою. Сині джинси, чорна облягаюча кофта та легка осіння куртка довершують мій ідеальний образ на сьогодні.

Я готова йти, а от Меган ще спить, тому потрібно зникнути, поки не прокинулась. Сьогодні пара аж на десяту, а зараз без десяти дев’ять, подруга прокинеться тільки через десять хвилин.

Я швиденько вийшла за поріг кімнати та поспішила на вулицю. Ну а що, хоч раз можна нормально попити кави, а не по дорозі в університет. Вже на вулиці побачила, що мені дзвонив Том. Хлопець за ці два дні встиг набриднути мені зі своєю турботою, але я цього показувати не хочу і набираю його номер телефону. Від його правильності мене аж нудить.

- Привіт, — радісно сказала я.

- Привіт, ти в кімнаті? — почула голос хлопця з телефону. Ой, зараз буде читати мені нотації, що я пішла на навчання.

- Ні, — спокійно відповіла, хоч знаю, що зараз буде.

- Лія, так не можна. Ти погано себе почуваєш! — сказав він.

- Я сама знаю, як себе почуваю. Якщо я схочу щось зробити, то це неодмінно буде виконане! — ось зараз і проявився мій характер, який спеціально для Тома я не надто показую.

- Добре, де ти? Давай зустрінемось.

- Кафе біля університету, — випалила я і скинула виклик.

Ще мені хтось буде розповідати, що робити. Намагаються керувати мною, а натомість виходить тільки гірше. Не люблю цілковитий контроль і прийняття рішень за мене. Це неправильно втручатись у моє життя, це просто незаконно. Мене аж трясло від люті, але я прямувала до кафе, в якому назначила зустріч.

Насолоджуватись погодою, поки йду до місця призначення, не вийде, бо уже давно минув той час, коли усі дерева були покриті золотистим листям, яке закривало парк від шуму галасливого мегаполіса. Повсюди кудись спішать люди, не помічаючи, що майже усе життя проходить в шаленому ритмі. Не помічають краси довкілля, яке постійно змінюється. Не помічають плину часу… А коли все ж помічають, то стає пізно, надто пізно, щоб це виправити чи змінити.

Ось я поряд з кафе. Уже відчуваю запах мого улюбленого лате. Аж у душі защеміло від того, як я хочу кави саме з цього кафе. Словами не передати, але я дуже хочу саме того неперевершеного карамельно-горіхового лате.

Всередині людей небагато, що незвично для ранку п’ятниці. Я спокійно пройшла до столика біля вікна і поглядала крізь скло на вулицю, де навіть світило сонце, що дивно для листопада. Усміхнена офіціантка подала мені меню.

Лише за декілька хвилин я визначилась із замовленням. Мій улюблений напій та солоденьке тірамісу доповнять мій пречудовий ранок та зроблять цей день одним з найкращих. А поки я чекатиму на замовлення, то можу заглянути в соцмережі.

У Елізи уже є фото з новим залицяльником. Вони такі гарні разом, але невпевнена, що це надовго. Багато моїх знайомих та друзів уже давненько мають другу половинку та щасливі разом, а я ні, хоч це частково моя провина.

Я декілька хвилин гортала стрічку інстаграму та раділа за близьких, що не помітила, як моя кава та десерт чекали мене на столі. Я надто захопилась вивченням сторінок друзів і повільно надпила каву. Спершу я відчула гіркий смак, який зовсім не притаманний для лате, а потім зрозуміла, що моє замовлення переплутали з чиїмось.

- Вибачте, ви не могли б переробити каву, бо це далеко не карамельно-горіхове лате, — ввічливо промовила я до все ще усміхненої офіціантки. Їй не болять щоки так довго усміхатись?

- Вибачте, зараз все змінимо, — відповіла дівчина та пішла з тацею до іншого столика.

А мені залишалось чекати моє лате або пити це еспресо. Звісно, буває, що плутають замовлення, але зараз трохи образливо. А день так гарно починався…

- Привіт, кохана, — почула позаду голос Тома. Щось дивне, він раніше мене так не називав.

- Привіт, коханий, — відповіла я та широко посміхнулась. Зранку я погарячкувала та накричала на нього, тому це було таким собі вибаченням.

- Чому ж так рвешся до навчання? — запитав він, присівши навпроти.

- Мені потрібно здати реферат, та і я себе чудово почуваю. А ще у мене грандіозні плани на вечір, — аж свічусь від щастя.

- І які ж?

- Вечірка, грандіозна вечірка, — повторилась я, а офіціантка подала мою каву. — Дякую, — відказала їй.

- Ні, Лія. Я завжди підтримував тебе у всьому, але зараз моя відповідь — ні, — коханий аж нахмурився.

- Ні, то й ні, — вдала, що засмутилась я. Насправді я мала піти на вечірку. — Які в тебе плани на вечір?

- Їду до батьків, у мами зі здоров’ям зовсім погано останнім часом, — мені його шкода. Том переймається за неї та це дуже гарний вчинок сина. Якби з моєю мамою щось сталось, я б прилетіла з першим рейсом до Лондону.

- Розумію.

- Не ображайся, ми проведемо ще час разом, — заспокоїв мене хлопець та ніжно взяв за руку.

Я відчула як його тепло огортає мене, але в один момент воно блокується моїм холодом. Все ж стосунки у нас ще холодні, не крижані, як раніше, але це теж недобре. Моє серце вкрите товстим шаром криги, яку Том відтопив лише трохи. Я буду докладати зусиль, щоб у нас це вийшло, але результату не гарантую.