Лише друг, нічого більше...

Розділ 21

(Лія) 

Ранок. Найбільше не люблю цей час доби, коли усім від мене щось треба. Особливо, коли хтось хоче забрати цю теплу ковдру і дістати мене з чарівного світу снів. 

Стоп, що відбувається. Відчуваю як хтось ледь тягне за край покривала. Підтягнула його до себе, в надії, що воно просто падає з ліжка, але ні, щось його тягнуло. Я нарешті розплющила очі.

- Що ти робиш?- невдоволено гиркнула і подивилась на Ніка, який сидить на краю ліжка і чекає поки я прокинусь. 
- Ти бачиш скільки годин, - хлопець вказав на мій телефон. Я поглянула на екран і була ладна прибити його. 
- Нік, 8:37. Чого ти прийшов так рано?
- Ти обіцяла замалювати оце, - сказав він, вказавши на синець. До речі, його не так помітно, як я думала. Але маскувати доведеться. 
- Дай поспати!- назад заплющила очі я. 
- Скільки можна спати, - вже фиркнув Нік і незадоволено закотив очі. 
- Я в тебе зараз щось кину. Просто піди звідси по-доброму,- максимально дружелюбно відповіла я, але це звучало більше як погроза. 
- Ти мене силою не виштовхаєш. 
- З чого такі висновки? - я поглянула на хлопця та зрозуміла, що шанси є. Він не такий вже і важкий, худий якийсь. Точно виштовхаю. 
- Знаю.
- Ти йдеш? - перепитала я. 
- Ні. Поки ти не прокинешся я не піду,- за що ж ти мені здався такий впертий? 
- Ну і чудово . Я буду далі спати. Стій наді мною хоч до завтра,- відвернулась в іншу сторону та намагалась заснути. 
- Лі, все ж це через тебе,- почав давити на жалість Нік. 
- Яка різниця через кого, зараз ранок і всі нормальні люди сплять!- доводила свою правоту я. 
- Згадую час, коли ти просиналась від мого погляду,- от маніпулятор. Зараз в тебе точно щось полетить. 
- Це було давно й неправда, - заперечила я закриваючи голову подушкою. - Тим більше, ти сам винен, що це так. 
- В чому ж? Лія, я не гратись прийшов. 
- Добре, встаю, - я косо глянула на хлопця. - Запам'ятай, не підкрадайся до мене, ніколи, щоб потім зранку не отримати такий же синець під іншим оком. 
- Ну добре. 

У мене було бажання просто виштовхати його з кімнати. Переборюючи сонливість я все ж вилізла з теплого ліжка. Треба щось вдягти, бо я зараз змерзну. 

- Можна переодягтись? - запитала я, бо помітила, що я спала не в теплій зимовій піжамі, а досить спокусливій нічній сорочці, яка ледь торкалась мого стегна і знизу було трохи видно мереживні трусики. На мить я, здається, почервоніла, а Нік, падлюка така, навіть погляду не відвів, безсоромно дивлячись на мене. 
- Так,- відповів він, роздягаючи мене одним лиш поглядом. 
- То чому ти ще тут? - перервала усі його мрії. 
- Іду,- невдоволено сказав хлопець і вийшов з кімнати.

Хоч декілька хвилин побуду сама. Зараз є тільки бажання впасти назад в ліжко і просто заснути. Бажано в чиїхось теплих обіймах, але можна й без. 

Ще мить і я вже готова. Фарбуватись не буду, немає настрою. Моє життя повністю залежить від настрою, тому спокійним його не назвеш. 

- Ти ще довго? - почула я з коридору. Він, що весь час під дверима стояв? 
- Ні, вже все,- у кімнаті з'явився Нік. Що йому знову не так. 
- Том погано на тебе впливає.
- Чому? - не приховувала здивування і роздратування я. 
- Ти навіть одягаєшся майже як монашка. Або щось приховуєш. 

І чим йому цей світшот і джинси не догодили? Одягати коротку сукню взимку не надто розумно, але Нік би зацінив. Як і мій прикид десять хвилин тому. 

- Абсолютно нічого. Ти забув чому прийшов? 
- Ні, користуюсь моментом наодинці з тобою, а то навряд би той назойливий Том залишив нас самих, а зараз він ще бачить невідомо який сон удома, тому не заважає. Лія, я сумую за тобою! - сказав хлопець і взяв мої руки у свої долоні. Ого, які ми прямолінійні! Я думала, що перша здамся. 
- Нік, я теж, але... - підтвердила його слова я. Так, стоп, що відбувається. Лі, не роби цього!
- Немає ніяких "але". Лі, ти прекрасно розумієш, що його не любиш,- він правий. Це трохи помітно. Це дуже помітно! Чорт, як так можна? 
- Але я не можу. Том має право знати, що між нами щось є. Краще сказати йому спочатку. 
- Вже якось один раз так зробила. І результат... Якщо ти хочеш, я надалі залишатимусь другом, але знай ти мені небайдужа,- сказав хлопець з ноткою суму. - Повернемось до того, за чим я прийшов. 
- Так, добре,- сказала я, відкриваючи косметичку.

Ніколи б не подумала, що буду синець маскувати під тональним кремом чи консилером, ну ніколи ще не робила такого. Я ніжно провела по його вилиці і помітила посмішку, але не звернула на це уваги, бо досі думала над його словами "ти мені небайдужа". 
Декілька хвилин і не залишилось сліду від вчорашньої пригоди. 
- Дякую, - сказав Нік і поцілував мене.- Скажу чесно, косметика творить дива. 
- Ну а як же ще? - відповіла я. 
- Лія, подумай, - наостанок сказав хлопець і покинув кімнату. 

Я звалилась на ліжко та просто зрозуміла, що я в глухому куті. Зустрічаюсь з Томом, в той час, як Нік майже освідчився мені у коханні, а я просто млію від нього, але не хочу розбивати серце Тому. Хлопець не винен, що став лише тимчасовим замінником Ніка для мене. Але й не знаю чи можна Ніку довіряти? Я розгублена. 

Через годину я вийшла з кімнати і спустилась на перший поверх, де усі, на даний момент, співмешканці мирно пили каву чи чай. 

- О, Лія. Ти вчора пішла спати, а якраз невдовзі приїхав Нік,- я поглянула на хлопця, який просто кивнув і я зрозуміла, що ніхто не знає, що ми вже бачились. 
- Так, не бачила. І чесно, здивована, що ти приїхав трохи зарання,- фальшиво посміхнулась я. 
- Так склались обставини. З Сан-Дієго був рейс трохи раніше і я вирішив, що краще не втрачати шанс, - відповів хлопець. 

Далі розмову підтримала Брітні та розповіла, що ми плануємо на сьогодні, бо вона склала цілий список, що і коли ми маємо тут побачити. Але мені було байдуже, я просто безсоромно пропалювпла поглядом Ніка, який не був проти. 




Поскаржитись




Використання файлів Cookie
З метою забезпечення кращого досвіду користувача, ми збираємо та використовуємо файли cookie. Продовжуючи переглядати наш сайт, ви погоджуєтеся на збір і використання файлів cookie.
Детальніше