Розділ 26

(Лія)

Врешті, мокрі романтики, тобто ми, дібрались дому і переді мною постала проблема: із сухого одягу на мені тільки білизна. Я знову поглянула на себе в дзеркало ванної кімнати.

Видовище дивовижне: з мокрого волосся досі капає вода, біла футболка стала прозорою і через неї видно блакитний бюстгальтер, джинси прилипли до мене. Лишається позичити в Ніка трохи одягу, а зараз краще зняти усе мокре, щоб ненароком не застудитись.

Десь за мить я виглянула з ванної кімнати, що було видно тільки мою голову. Нік, уже був переодягнений і про наші пригоди можна було судити лише по мокрому волоссю.

- Нік, мені потрібно позичити у тебе футболку чи худі, - сказала я і поглянула на хлопця.

- Та тобі й в білизні непогано, - посміхнувся хитро він. Падлюка!

- Звісно, що непогано, але є високий ризик захворіти від переохолодження і тоді ти будеш мене лікувати, - гиркнула на нього я.

- Ти думаєш я дозволю тобі в шикарній білизні змерзнути? - лишив коментар брюнет і продовжував пялитись на мене.

Як би мені не хотілось погодитися з його словами, але тоді буде нецікаво. Погляд під назвою "зараз в тебе щось полетить" успішно активовано, а коли мене проігнорували, то в хід пішов один некультурний жест.

- Та жартую, - хмикнув Нік і подав мені біле худі.

- Дуже дякую.

Боже мій! Я, здається, починаю розуміти дівчат, які забирають футболки та світшоти у своїх хлопців. Це дійсно класно!

Худі довжиною як мої найкоротші сукні, які навіть не досягають середини стегна. Трішки зашироке, але дуже непогано сидить. Та й білий колір я люблю.

Час пройтись перед моєю злюкою і показати, що мені його худі йде значно більше, ніж йому. Ледь поправила волосся, яке трішки недолуго закрутилось у дрібні кучері та ще раз поглянула на себе.

Виходжу з ванної кімнати й тихо підкрадаюсь до мого Ніка, який нарізає тортик і готує каву. Обіймаю хлопця ззаду і кладу голову йому на плече. Він ледь повертає голову і торкається устами мого лоба. Чорт, зараз помру з того, яка мила ця ситуація!

Врешті, він покидає цю справу і повертається до мене.

- Мила, а ти прекрасно виглядаєш! - долинув комплімент від хлопця.

- Дякую, - Вперше чую від нього, щось типу "мила" і це так приємно. Це шалено приємно!

Близько години ми спілкувались про все на світі, дивлячись на зливу за вікном та п'ючи теплу каву з тортиком, який, до речі, дуже смачний.

Час швидко йшов, що я і не помітила як годинник на телефоні показав восьму вечора, а за вікном ще гроза не пройшла. Їхати в таку погоду не дуже безпечно, треба чекати. Сподіваюсь, до півночі буря стихне і я спокійно повернусь в кампус. А може й ні... Побачу.

- Який фільм подивимось? - запитав Нік мене.

- Не знаю, бери на свій розсуд, - відповіла хлопцю я. - Фуф, щось так душно.

- Певно, худі сильно тепле. Дати футболку? - я так весь його гардероб переміряю.

- Думаю, так, - погодилась.

- То яку мелодраму чи комедію обереш? - запитав Нік і простягнув мені чорну футболку.

- Не хочу мелодрами, не люблю таке.

- А що хочеш? - запитав мій милий.

- Давай жахи чи детектив, чи ту ж комедію. На твій розсуд, - на декілька хвилин покинула хлопця, щоб переодягтись у футболку, щоправда, для мене, майже сукню.

Коли ж повернулась, то на екрані телевізора висвітився напис кінокомпанії, що створила фільм. З цікавістю поглянула на Ніка, який фільм він обрав? Це точно щось круте має бути. Хоч сподіваюсь на це.

- Це жахи, - попередив хлопець, а я сіла поруч з ним і чекала перших подій у фільмі.

А я люблю жахи. Можливо, не всією душею, але цей жанр досить непоганий і мені подобається. Ще й до цього дізнаюсь смаки Ніка в плані фільмів. Думаю, раз він обрав саме цей жанр, то він все ж любить його.

Захопливо і зовсім без страху я дивилась перші пів години цього представника жахів. Саме цей фільм не є страшним, бо пов'язаний з містикою, якої не існує. Тому боятись немає чого, але трішки полоскотати нерви - непогано.

Але до одного моменту... Скоро передісторія плавно перетекла в сюжет і потойбічні сутності почали активізуватись і мститись сім'ї, в будинку якої й оселилися через недбалість попередніх власників. Різні капості щоразу ставали більш загрозливими для людей, але саме це й було цікаво. Що ж далі?

А потім почалось те, чого я просто не могла передбачити та зрадницькі сльози покотились обличчям. Ці нелюди, щоб залякати власників дому, вбили собаку і розмазали її кров по будинку! А жахливо те, що пес - точна копія мого Рекса! Я просто не могла уявити, що таке може бути.

Мені шкода тварин, я обожнюю собак. Навіть розумію, що це фільм, але не можу... Мені боляче дивитись на таке. Іноді здається, що собак мені більш шкода, ніж людей. Але це справді так!

Вона не винна у тупості власників дому! І саме в цьому увесь біль. А останньою краплею стало те, що перед тим, як господарі це побачили, то ці сутності познущались із тіла бідної тваринки!

Сльози співчуття котились щоками, а потім я тихо схлипнула, щоб Нік не помітив. Не хочу, щоб бачив мою слабкість. Вже й так став свідком багатьох моїх невдач, а тут ще й плач через фільм. Лі, заспокойся!

- Ти плачеш? - він обійняв мене сильніше.

- Ні, - схлипнула я і, впевнена, він помітив, що так.

- Що таке? - хлопець ніжно повернув мене до себе за підборіддя. - Чому?

- Пес не винен у тупості людей! - зайшлась плачем я і вже точно розклеїлась як ганчірка. - Це несправедливо. Я б ніколи не хотіла поганого для мого Рекса!

- Мила, все добре, це тільки фільм, - пригорнув мене до себе Нік і почав гладити моє волосся. - Нічого такого не було. Це режисерська вигадка.

- Жахлива вигадка! Я б ніколи не бажала поганого тварині. Вони не винні в тому, що люди ненормальні! - на крихту заспокоїлась я, але нова порція сліз уже вичікувала свого часу.

- Чшшш, вибач... Не знав про такий момент у фільмі, - винувато поглянув на мене хлопець.