Розділ 29

(Нік)

А я все ще не міг змиритись з тим, що сталось. Я не вірю, я просто не вірю. Та навряд, вона б тікала чи просто зникала. Я люблю її більше життя і, напевно, воно для мене вже нічого не значить.

Щорічна депресія вже стає традицією і розбите серце теж. Я думав, що не зможу полюбити нікого, крім Вероніки, але Лія довела, що це не так. І тут історія повторюється.

Згадую як я намагався з нею познайомитися, як вона кидалась в мене книжкою і навіть синець під оком, поставлений нею, все одно я Лію люблю, незважаючи ні на що. Хоч жодного разу цього не сказав.

Я пам'ятаю наші щасливі моменти разом, її поцілунки з присмаком помади та навіть те, як вона соромиться вульгарних жартів.  Я б усе на світі проміняв на те, щоб щоранку бачити Лію в нашому будинку в моїй футболці. Вона така мила і затишна, абсолютно без косметики. Її сапфірові очі просто зводять мене з розуму, а неймовірна фігура підкреслена елегантними вечірніми сукнями так і викликає бажання зняти їх.

Який же я придурок. Тієї ночі вона мала бути зі мною і нічого б не сталось, але час не повернути.

Тиждень! Цілий тиждень я не можу прийти до тями. Мама не хоче їхати в Сан-Дієго, бо хтось на час моєї депресії має дивитись за бізнесом. Як же злить цей постійний контроль. Вона боїться, що я можу собі щось зробити, але здається забула, що це не так і легко. Особливо, вдруге.

Цього разу все інакше. Немає істерик, звинувачень себе, безлічі алкоголю, тільки якась заторможеність. Таке враження, що я не живу, а просто існую. Не подобаються тільки мамині пропозиції піти до психолога. Вона ж не знає, що мій перший і останній візит закінчився досить оригінально. Ну, ще б пак, коли психолог - красива блондинка.

Ось з того часу й почався мій "веселий" період життя. Багато алкоголю, дівчат. Стабільне життя Ентоні, одним словом. І злий Алекс, який залишився один відповідальний за своє життя і здоров'я. Можливо, він і витягнув нас з того "оригінального" літа.

Час наче зупинився. Хвилини тривали, як години. Довгі безсонні ночі не надто добре впливали на мій вигляд. Ентоні я не бачив уже тиждень. Він злиться на мене, що я наговорив щось Моніці. Ох, друже, ти ще в ту стерву закохався. А Лію не повернути...

З лівого ока скотилась одинока сльоза. Я сумую за Лією! Якби знав не відпустив би. Чорт, як мені погано. Хочу просто зникнути від самого себе. Моя маленька... Я кохаю тебе. Ці слова я не встиг сказати Лії, а знаю, що вона їх чекала.

Мій сум перериває відеодзвінок. Ого, Марк про брата згадав. Я з ним майже рік не говорив. Після того, як він звалив у Англію, ми не бачились. Братик пішов шляхом матері: коледж Оксфорд, потім університет і правова освіта. Щоправда, у нього не вийде знайти собі на п'ятнадцять років старшого чоловіка, завдяки якому жодного дня в житті не працюватиме, як це зробила мама.

- Привіт, Нік, - з телефону на мене дивилась дуже весела копія мене, тільки трохи молодше. Десь на роки два.

- Привіт, Марк. Згадав, що в тебе брат є, чи знову щось потрібно? - байдуже відповів я.

- Святкуєш річницю своєї депресії? - запитав мій пришелепкуватий братик. У мене з ним не дуже гарні відносини, в цілому, як і з іншими Евансами.

- Ні, це нова. Кажи, що тобі потрібно.

- Як оригінально запросити дівчину на побачення? - ого, не очікував такого.

- Тобі 16, яке побачення? - майже зі сміхом відповів я. Хоча... Себе в цьому віці не згадуватиму.

- Я знаю, що тобі про це важко говорити, але мені дуже потрібна допомога,- він подивився на мене жалібними очима.

- Не знаю, в кіно запроси на якусь сопливу мелодраму, букет подаруй.

- Ти ж не романтик наче.

- Я не романтик, а от тобі ним стати ще не пізно.

- Може щось оригінальніше? - що тобі від моєї мертвої душі треба?

- Тоді думай сам, - фиркнув я. Знайшов кого з себе виводити.

- Добре. Що в тебе цього разу? - поцікавився Марк.

- Якби частіше дзвонив мені, то знав би. Ну, на цей час, покупка машини, - тяжко зітхнув я.

- Що зі старою?

- Довга історія.

- То це ти через автомобіль такий кислий?

- Ні. Шкода, звісно. Але зараз це найменша проблема.

- Я через тиждень приїду. Спочатку в Нью-Йорк, а потім додому, - оу, ще неждані гості.

- Я радий за тебе, хоч ти й нестерпний.

- Ти поводишся  як дитина, - Марк засміявся.

- Було б в тебе стільки безглуздя в житті, сам би таким став.

- Я не знаю, що в тебе там сталось, але бачу, що якийсь жах. Черговий жах.

- Марк, ти навіть не уявляєш. І сподіваюсь, що ніколи в тебе такого не буде.

- Поясни мені хоч щось, - не переставав допитуватись Еванс молодший.

- Ти нічого не зрозумієш.

- Тебе дівчина послала куди подалі? - на його обличчі з'явилась широка усмішка.

- Мене, на відміну від тебе, нікуди не посилають. Якщо так хочеш знати, то приїдь.

- Добре, розповіси коли приїду, - своєрідно попрощався брат.

Через годину до мене приїхав Алекс. Він пропонує разом обрати нову машину. Чесно, я не хочу, мені байдуже до автомобіля зараз. Завжди є таксі, але його не відговориш.

- Кави чи може чаю? - байдуже запитав я.

- Чаю, - відповів друг. - Нік, мені страшно за тебе.

- Було б чого.

- Мені не подобається твоя депресивність. Це не кінець світу. Так, Лія була чудовою людиною, подругою, але час відпустити.

- Кінець світу двічі не наступає, - ще більш депресивно мовив я.

- Тобі потрібен психолог, - трохи сумно відповів блондин.

- Не особливо допомагає, ти добре мене знаєш, - сказав я з істеричним сміхом.

- Точно. Як Анна з тобою в депресію ще не впала?

- Мама вже на грані. Як там в тебе з Джулі?

- Нічого нового.

- Стабільність - це добре, - відповів я, коли робив чай та каву. У мене вдома ніколи не було чаю, але коли приїхала мама, то він з'явився.

- Нік, може тобі допомогти?