Розділ 9 (ч.1)

(Лія)

Знаєте, ви точно відчували, коли довгий час не бачили близької людини, а потім при зустрічі хотілось одне одного та обійняти, і трішки придушити, щоб знову це не повторити. Ось такі відчуття були й у мене, коли у сьогодні я побачилась з Меган. Та й в цілому з усією групою та деякими викладачами.

- Лі, ти дурепа! - подруга міцно обійняла мене до хрусту кісток.

- Я знаю, Мег, - винувато сказала їй, а потім вибралась з обіймів брюнетки. - Так, тільки не кажи, що ти в це повірила! Хто мав моє вбивство розслідувати?

Позаду почула сміх Ніка.

- А як тут було не повірити! Ти взагалі розумієш, що налякала усіх нас. Ти змусила мене, при живій тобі, побувати на твоєму похороні! І скажу чесно, нічого відстійнішого в моєму житті раніше не було! - крізь сльози сказала вона. О ні, у нас зараз екзамен, а я змусила її хвилюватись.

- Мег, все добре. Я не знала...

- Нік, ти теж не краще! Сам знав, а мені навіть не сказав! - вже спокійно відповіла вона до Еванса.

- Та не знав я нічого! - почав оправдовуватись хлопець.

- Поговорімо після екзамену. Він не знав також, ніхто не знав.

Меган просто кивнула та посміхнулась.

Сказати, що всі одногрупники були шоковані - нічого не сказати. Але дещо все ж дуже привернуло мою увагу - Том. Хлопець був разом з Кейт! І, чесно, я була цьому рада. Я не розбила йому серце, він не розбив мені. Ми так і не змогли полюбити одне одного, але я щаслива, як і Паркер.

Те, що мені варто навчитись бути у стосунках - моє головне завдання на зараз. Я ніколи не любила, якщо казати точно. Джейк, Том - миттєві захоплення, через які не варто і перейматись. Ці стосунки зовсім нічого не значили для мене. Але Нік... Він не може не значити для мене.

Я звикла до нього, але це звичкою не назвати. Він цікавий мені, як особистість, але є ще щось інше. Щось досі не відкрите, але те, що змушує мене хотіти бути поряд з ним, моїм Ніком. Та й він зі мною інший. Наче перед нами немає більше перешкод, але я не вірю, що це кінець. Далі не може бути просто довго і щасливо. Чи то лише мені здається?

Певно, за весь час я так звикла до проблем, що тільки їх немає - викликає дискомфорт. Але й тут часточка правди - життя має складатися з усього. Ідеально чудове здатне швидко набриднути, заскладне опускає руки.

І я досі не можу повірити, що ми пара. Я і Нік! Не знаю що думає з цього приводу він, але мені важко в це повірити! Навіть зараз, коли він при всіх обійняв мене після іспиту, щоб я заспокоїлась. Ми не в секреті, ми разом уже точно. Лишилось пройти випробування часом і довести, що ми витримаємо і це.

(Нік)

Що може думати ця красуня, коли секунду тому ще нервуючи ходила коридором, а зараз посміхається, наче того й не було? Приємно бачити її зараз такою. Стурбованою і водночас тою, що тримає емоції під контролем. Я люблю її такою.

Люблю тримати в обіймах, вдихати її запах, навіть просто згадувати про неї - уже насолода. Мій маленький ангел, який не дозволяє мені втопитись у болоті гріхів минулого. Мені важко було бачити сльози на її очах, коли вона дізналась про Вероніку. І я зрозумів, що це поки важко для неї. Не варто їй давати знати те, що може зробити боляче, як би Лія того не хотіла.

- Знаєш, мені в Україні снився дуже дивний сон, - долинуло від неї та дівчина повернулась до мене.

- Який?

- Я не знаю звідки і яким чином, але саме завдяки йому я повернулась, - невпевнено сказала Лі.

- Що це за сон? - я торкнувся її руки. Мені не хотілось, щоб вона сумнівалась чи вагалась.

- Наче я була привидом. Я стояла поруч з тобою, але ти не чув і не бачив мене. Я стала свідком твоєї сварки з матір'ю, а потім ти сказав: "якби Лія та Вероніка були живі". І ця фраза мене насторожила.

- Що ще там було? - легка цікавість стала пробиратись до моїх думок.

- Жахливий сон. Я бачила твій відчай, біль, а коли ти сказав причину цього, то я теж відчула себе кепсько, - дівчина дивилась на мене, а зіниці очей бігали зі сторони в сторону. - Ну і так я зрозуміла, що щось не те. Не думала, що мене вважатимуть загиблою.

- Все добре. І зараз зовсім байдуже до того, що було тоді, - я прибрав неслухняну прядку її волосся, що знову закривала обличчя Лії.

Мені так важко милій казати, що люблю її. Хоч це правда, але не бачу сенсу в порожніх словах, як я можу показати це в діях. І я не знаю чому, але останнім часом не можу не порівнювати її з Ронні. За ці два тижні вона змінилась. Вона стала такою, як була Вероніка. Мені потрібно повернути минулу Лію. Ту, що шукачка пригод, любителька позлити мене. А то разом з нею і сам стану минулим Ніком.

- Як довго ще чекаємо Мег? - я посміхнувся та поглянув на мою злючку в відставці.

- Вона вже має бути тут, - Лія зиркнула на мене, а потім поглянула в телефон.

Не пройшло й п'яти хвилин, як радісна брюнетка вийшла з аудиторії. Вона ідеальна подруга для Лі. За весь час, який її знаю, то вона довела це не раз. Ну і зовсім трішечки намагалась нас звести знову. І, якби не її шалена зимова відпустка, то нічого б не вийшло. Хоча... Ми б і тут щось круте придумали.

Як би не хотілось провести Лії трохи часу з дівчиною, але у неї планів на декілька днів більше, ніж у мене на весь наступний місяць. І, здається, я знаю чому. Тому все обмежилось коротким спілкуванням, поки ми не прибули до квартири Генрі.

- Нік, з чим пов'язана зміна машини? - Меган застрибнула на заднє сидіння, щойно я відкрив мою Тойоту.

- З бажанням щось змінити у житті, - нейтрально відповів я. Не хочу поглиблюватись у деталі мого першого в житті ДТП. Не надто приємний момент, який варто згадувати.

- Стільки усього змінилось, - долинуло від брюнетки. - Як так вийшло, Лі? Ми тут місця собі не знаходили, переймалися, особливо твоя мама... А ти...

Аж пересмикує з тих спогадів. Мені було зовсім не смішно. Як це пережили інші, не знаю, але думаю десь так само.

- Я просто мала дещо дізнатись, - сором'язливо сказала шатенка та закусила губу. Зараз вона шалено спокуслива. І нехай я бачу її тільки через дзеркало, але вона точно сподівається, що мій погляд прикований до неї. І не помиляється, звабниця моя невинна.