Розділ 13 (ч.2)

(Лія)

Пройшло три дні з нашої сварки... Певно, ці три дні були одними з найгірших за це літо. Першу ніч я, у прямому значенні слова, виплакала. Протягом цілого наступного дня мені дуже боліла голова. Нік намагався мені писати, дзвонити, але я не хотіла з ним говорити чи листуватись.

Боляче усвідомити, що той, хто найпалкіше клянеться у безмежному коханні, може завдати найбільшого болю. І він завдав цього болю вкотре. Ні, я не гратиму недоступну, закриту і таке інше. Я просто хочу дати собі декілька днів, щоб реанімувати почуття.

Також учора я говорила з мамою по відеозв'язку. Показала їй квартиру, розповіла про історію її купівлі й, на диво, мама розповіла мені шалену новину - вона з татом і Тедом скоро будуть в Нью-Йорку! Але ненадовго, бо мама послухала мою пораду і вирішила відновити зв'язок зі своєю найкращою університетською подругою і та запросила нашу сім'ю у гості. Для мами ця новина просто неймовірна, бо я вже переконана, що вона мріє побачити Каліфорнію, куди й летітимуть вони через декілька днів.

І я з ними! Хочу втекти в інший штат і трошки насолодитись іншою стороною Америки.

"Лі, нам потрібно поговорити" - на телефон прийшло чергове сповіщення від Ніка.

"Про що?" - я нарешті зважилась відповісти.

"Просто відкрий мені двері"

Я вийняла навушник з вуха і почула звук, який зазвичай сповіщає про прихід гостей. Оце так! І я вже знаю, хто йому дав адресу. От же Меган!

- Привіт, - наче нічого не сталось сказав Еванс, а потім простягнув мені букет з семи білих троянд.

- Привіт, - трохи здивовано відповіла, але забрала квіти у коханого. - Ти заходиш чи в коридорі лишишся?

- Ви... Апчхи.

Хлопець, певно, хотів сказати щось на кшталт "Вибач мені, такому дурню", але алергія на ці прекрасні квіти дала про себе знати. Нервовий смішок вирвався з мене.

- У тебе є таблетки від алергії? - миттєво запитав милий і на мій ствердний кивок зайшов до квартири. І як можна це чудо не любити, як він, знаючи, що так буде, все одно приніс ці квіти?

- Тримай, - простягнула блістер з таблетками йому.

- Ти врятувала мені життя, - долинуло від брюнета та закохана посмішка мелькнула на його вустах.

- Не треба зайвої драми.

- Вибач мені. Я не хотів зробити тобі боляче.

- Добре, забули, - видихнула я та намагалась абстрагуватись від цієї сварки.

- До речі, гарна квартира, - кароокий озирнувся навкруги. - Я теж скоро нарешті продам ту золоту клітку у вигляді великого маєтку і куплю щось невелике, типу квартирки в центрі. Бо кожен ранок їхати до університету занадто довго, а я люблю поспати.

Як це схоже на нього. Але...що? Продати той будинок?

- Чому ти хочеш продати будинок?

- Мені там аура не подобається, - насмішкувато сказав хлопець. - Та й від центру далеко і зовсім не зручно їхати.

- Твій вибір.

- Тому я можу на час пошуку квартири пожити в тебе. Лишилось продати будинок.

- Так, диван все одно вільний, - жартівливо сказала я.

Очі коханого округлились, а їдка посмішка залишилась на вустах.

- Ні, місце на ліжку поруч з тобою теж вільне.

- Ну добре, я теж можу поспати на дивані, - хмикнула у відповідь я.

- Я знаю, що я можу зробити чи сказати щось дурне, але це не привід обмежувати мене в любові до тебе. Нехай я не натякаю на інтимні стосунки, але мені просто хочеться бути поряд. Розумієш?

- Розумію. Давай сьогодні просто розвіємось. Не хочу ніяких глибоких розмов чи пояснень, - відмахнулась від можливих роздумів про наші стосунки та життя.

- Як щодо піти в клуб? Зовсім трішки абстрагуватись від усього, - долинуло від Ніка. Приваблива пропозиція.

- Я не проти. Але у мене немає, що одягнути, - проговорила до милого. І це правда, бо весь одяг у нього вдома.

- Я був готовий на цей випадок. І захопив твою сукню. Вона зараз в машині, - посміхнувся мені брюнет.

Чи то він настільки розумний, чи то тупий, не знаю. Але це доволі смішно. Нік прорахував ходи.

- Ну добре, не буду думати, що ти навмисно про це подбав. Принось, - байдуже сказала я.

Декілька хвилин я чекала на нього у квартирі сама, здається, я остаточно загубилась в почуттях. Я розумію, що люблю його, навіть зараз, коли легка образа здавлює горло невидимим кулаком та змушує показувати повну байдужість чи залишати за собою жарти. Тепер мені вдається зрозуміти Ніка, для нього така поведінка цілком нормальна.

- Ось, - посміхнувся хлопець та простягнув мені білий пакет з золотистим логотипом на ньому.

Можу поділитись кумедним фактом: поки річ нова, то вона так і лишається лежати в фірмовому пакеті. Не знаю звідки у мене ця звичка, але мені так зручно, бо чітко видно, що я вже одягала, що ні, а що лише планується.

- Хоча ти й у домашньому одязі прекрасна.

- Нік, досить, - не бажаючи чути якихось компліментів, шикнула я. - Я уже тебе пробачила. Досить намагатися вплинути на мене.

- Це правда, - відповів милий та опустив понурий погляд на якусь випадкову річ у квартирі.

Я не знаю... Мені якось дивно в душі. Наче все налагодилось і я визнала, що не ображена на хлопця, але щось мені не дає вдихнути на повні груди та почуватися, як раніше. Мене тривожать думки, що я не знаю що робити.

- Іди сюди.

Нік вловив мій спантеличений погляд та вказав на місце поруч з собою. Я бездумно опинилась поряд, а потім відчула його руки, що обвивають мене у теплих обіймах. Неприємне відчуття, що декілька секунд тому здавалось мені страшним ворогом і погрожувало задушити мене власною тривогою, відступило. Не відразу, але ці декілька хвилин обіймів здалися мені вічністю.

- Все, заспокоїлась? - голос Еванса порушив тишу та відповіді на питання не було.

Не хотіла говорити. Легке тепло розливалось моїми судинками та змушувало відчути себе в спокої, любові та ніжності.

- Так, - набралась сили та видихнула я.

- Що це було? - прошепотів на вушко коханий, що надало цьому моменту особливої трепетності.