Глава 3

Ми приземлилися в аеропорту столиці Афганістану, на нас вже чекала машина. Старенький, але бадьорий Ленд Крузер петляв вулицями Кабула. Автівкою керував місцевий кремезний чолов'яга, який не перший рік працював у журналістів у якості водія.

На мій погляд, Кабул недалеко пішов від Кандагара. Такі ж одноповерхові та двоповерхові невиразні будинки, веранди на дахах, численні магазинчики й мечеті. Кислий запах нечистот і пил, величезні купи сміття, брудні діти та домашні тварини, які пасуться в смітті. І безвихідь. І відсутність майбутнього. Тільки важке минуле та не менш важке сьогодення. Ось таким мені показався Кабул, столиця Афганістану. Навіть після того, як ми в'їхали у жвавий центр міста й змішалися з потоком іномарок, а вздовж вулиць з'явилися прибрані сміттєві баки та більш-менш доглянуті багатоповерхівки, моє перше враження про безвихідь залишилось незмінним.

Ми прямували в офіс CNN. Завдяки люб'язності Саманти, нам запропонують прийняти душ, нагодують обідом, і прямо з офісу ми зможемо замовити квитки на авіарейс із Кабула.

Офіс міжнародного агентства новин знаходився в центрі міста, у триповерховому особняку та займав три квартири на другому поверсі. Як розповіла Саманта, CNN знімає цю житлоплощу протягом декількох років, журналісти тут живуть і працюють. Дві квартири – для життя, одна – під офіс. Особняк був огороджений триметровим парканом із колючим дротом і масивними залізними воротами. Я помітив, що багато будинків були обнесені високими парканами. Як пояснив Майкл – це захист від терактів, які постійно траплялися в Кабулі.

Автомобіль в'їхав у ворота, і ми опинилися в невеликому зеленому оазисі. Господар особняка зробив у дворі смарагдовий острівець зелені, що складався з підстриженого газону, екзотичних дерев і високих тінистих чагарників. Затишний куточок зелені був повним контрастом тому, що було за воротами...

Після швидкого, але смачного обіду ми зібралися в офісі. Майкл вже забронював два квитки на вечірній авіарейс до Берліна. Тільки на цей час і на цей рейс були вільні місця.

– Ви нічого не маєте проти Берліна? – запитала Саманта.

– Нехай буде Берлін, – відповів я.

– Ось і добре. Зараз перша година дня. Ви будете відпочивати в моїй кімнаті, відразу перепрошую за безлад. Потім ми повернемося та відвеземо вас в аеропорт.

– Ви кудись їдете?

– Так, у нас прямий ефір, включення через годину. Подзвонили з головного офісу та дали завдання зробити репортаж по сьогоднішньому теракту в Кабулі. Сьогодні вранці підірвали автомобіль біля будівлі парламенту. У нас мало часу, ще потрібно приготуватися, так що…

– Так, я зрозумів. Ми не заважаємо та слухняно ідемо відпочивати у вашу неприбрану кімнату.

Квартира Саманти складалася з двох кімнат і маленької кухні. Мешкала дівчина тут сама, Грег і Майкл жили в саме такій сусідній квартирі.

Простора вітальня, але мінімум меблів. Софа з подушками, крісло, тумбочка з телевізором. На підлозі перський килим, а на стінах пара картин із зеленими краєвидами. Спальня була менших розмірів. Широке ліжко, шафа, комод, велике дзеркало на стіні перед комодом. Авжеж не апартаменти, але комфортно жити можна. Високі вікна виходили на вулицю. З-за паркану більша частина вулиці була прихована, зате радував око рукотворний зелений оазис.

За проханням Саманти, на безлад ми не звертали увагу. Ну майже. Я завалився на софу поспати. Ліз зручно вмостилася в крісло, увімкнула телевізор і почала клацати канали.

Розслабившись, я задрімав. Через деякий час мене розбудила Ліз.

– Миколо, ти маєш це подивитися.

Я відкрив повіки й потягнувся. Затекла ліва рука, і я почав її розминати.

– Що, Саманту показують?

– Почався випуск новин CNN.

По телевізору диктор розповідав про останні події у світі, я слухав його неуважно. Але миттю перестав позіхати, коли він оголосив, що зараз буде пряме включення з Кабулом, де на зв'язку зі студією Саманта Родрігес.

Картинка змінилася, і на екрані з'явилася Саманта. На задньому плані видно було будівлю парламенту та поліцейські машини. У кадр потрапила також група поліцейських, які щось обговорювали між собою. На передньому плані – чарівна Саманта з мікрофоном у руці.

– Зараз у вас ранок, тому доброго ранку, студія! Вітаю, шановні телеглядачі! З вами, як завжди, на прямому зв'язку з місця подій Саманта Родрігес. Сьогодні в столиці Афганістану, о сьомій тридцять ранку за місцевим часом пролунав потужний вибух. Був підірваний легковий автомобіль, припаркований біля будівлі афганського парламенту. Як заявляє поліція...

– Ліз, тобі не здається, що Саманта переборщила з макіяжем?

Дівчинка у відповідь промовчала.

– А як по мене, то перебір. Скромніше треба бути. Адже весь світ дивиться.

В цей час Саманта відвела погляд від камери та зробила довгу паузу.

– А зараз відійду від теми теракту. Як вам усім відомо, днями зазнав аварії авіалайнер Боїнг 737, що здійснював переліт зі Стамбулу в Улан-Батор. Літак зник із радарів і, ймовірно, впав у високогірних районах Східного Афганістану. Пошуки лайнера, що розбився, досі не дали результатів...

Я напружився. Сон як рукою зняло.