Глава 3

Кеті.

  Теперішній час.
  Естес-Парк.

  Я вся тремтіла, як це відбувалося кожного разу, коли я отримувала лист від Майка. Мене переповнювала радість, очікування та передчуття чогось особливого.
   Швидко забігаючи до будинку, я на ходу знімала чобітки та пальто. Всівшись у крісло, я обережно відкривала листа, щоб ненароком його не розірвати. Мої пальці не могли зупинити свого тремтіння, особливо коли я дісталась листа, і розгорнувши його, побачила почерк Майка.

   Привіт, люба Кеті.
   Я щасливий знати, що у тебе все добре
   і ти готуєшся до свят. Різдво нас позна-
   йомило і це для нас особливі дні.
   Ти розповідала в останньому листі, що
   береш участь в одному із конкурсів.
   Я бажаю тобі успіхів. Я впевнений ти пе-
   реможеш. Твій будинок переможе.
   І хоча я впевнений, що тобі допоможе
   твоя племінниця, я б теж дуже хотів бути
   поруч і допомогти тобі. 
   Знаєш, я дуже часто думаю про нашу зустріч.
   Про те, як ти пригощаєш мене своїм фірмо-
   вим печивом і ми сидимо біля каміна з го-
   рнятком какао. Знаю… занадто сентимента-
   льно)))
   У мене теж нова робота. Дім, який я переро-
   бляю має сторічну історію. І це так дивовижно!
   Розкажи мені, як ти? На якій стадії прикрашання?
   А ще… мені цікаво – на яке диво ти чекаєш
   цього Різдва?
   P.S. З теплими обіймами, твій Майк.

   У мене щелепу звело від прочитаних слів, які написані Майком. Він думає про мене. Про нас. І про нашу зустріч. Я всім серцем цього бажаю і я це йому напишу. Ми нарешті зустрінемося.
   Дістаючи зі шухляди ручку та папір, я швидко почала писати відповідь Майку.

   Привіт, любий Майку.
   Я надзвичайно рада отримати від тебе листа.
   Так, саме Різдво познайомило нас. І я дуже
   щаслива, що ти є в моєму житті. Це доля.
   Дякую за віру в мене і мою перемогу. Я дуже
   сподіваюсь, що у мене… у нас все вийде.
   Я маю на увазі себе, тебе і мою племінницю.
   Я буду дуже рада, якщо ти приймеш моє за-
   прошення і приїдеш у гості. Я тобі колись
   розповідала, що у мене є прибудова…
   Вона в твоєму розпорядженні. Я буду щаслива
   зустріти Різдво разом.
   Ти приїдеш, Майку?
   Щаслива чути, що ти працюєш і маєш можли-
   вість поринати у історію. Уяви, скільки той
   будинок бачив див. Кохання, любов - щаслива сім’я.
   Що до того, що ти став сентиментальним… це
   прекрасно. Чоловік також має право на такі емоції.
   Я рада, що ти такий.
   Тому, що я готую какао, печиво і романтичні фільми.
   Це все буде, якщо ти приймеш запрошення)))
   У мене все чудово! Отримавши твого листа, я
   посміхаюсь, як завжди.
   Я скупила всі гірлянди міста)))
   Тож мій будинок буде видно з космосу)))
   Це все чекає на помічників, тож стадія – СТАРТ)))
   Розкажи мені, яке печиво ти любиш?
   Майку, а ти вмієш кататись на ковзанах?
   Я чекаю – на тебе.
   P.S. Під омелою, твоя Кеті. 

   Посміхнувшись, я звернула лист та поклала його в конверт. Обійшовши язиком краї конверту, я заклеїла його і побігла до дверей. Тримаючи в зубах конверт, я одягала пальто та чобітки. Вискочивши на вулицю, я бігла до поштової скриньки, наче мені п’ять, а не двадцять п’ять. Мені було весело, класно та що там казати – я щаслива!
   Кинувши конверт в скриньку, я поплескала в долоні.
   — Він написав? Так тітко Кеті?
   Я обернулась і широко посміхнулась своїй любій племінниці.
   — Так! І знаєш, що?
   — Що?
   — Він хоче зустрітись!
   Ми обоє запищали на радощах.
   — Ти йому написала, щоб приїхав? — Її очі сяяли в очікуванні на моє «так!».
   Я похитала головою.
   — Так! Я його запросила. Через тиждень, я взнаю чи здійсниться моя мрія.
   — Він приїде, ось побачиш. — Лізі мене міцно обійняла за талію, а я обійняла її.
   — Головне вірити. Так?
   — Звичайно. — Вона підняла голівку і її блакитні, янгольські очі дивилися впритул на мене. — Тітко, а в тебе є ще цукрове печиво?
   — Є, але за нього невеличка плата…
   — Яка?
   — Допоможеш мені розплутати гірлянди?
   Лізі засміялась та похитала головою.
   — Так.
   — Тоді… печиво твоє. — Обіймаючи одна одну, ми поспішили додому. — Мама вже на роботі?
   — Так. У неї сьогодні зміна.
   — Тоді… може залишишся сьогодні у мене? Будемо їсти печиво, розмотувати гірлянди і дивитися «Один дома». Як тобі ідея?
   Задоволений вереск було чути напевно до Нью-Йорка.
   — Так! Так! Я тільки за! Клас! — Лізі побігла у дім, а я дивлячись їй у слід, повільно йшла і все думала про те, як Майк читаючи мого листа – буде посміхатись. Цікаво, що він зараз робить? Чи думає про мене? А головне запитання – чи будемо ми зустрічати Різдво разом?
   Я почула радісний вереск Лізі з дому і одразу зрозуміла, що вона побачила. Моя вітальня від сьогодні вся заставлена пакунками з прикрасами до конкурсу. Ще сьогодні вранці, мені доставили їх, але я нічого не говорила своїй племінниці. Хотіла зробити їй сюрприз. І як я зрозуміла - це вдалося. Коли я погоджувалася на конкурс, я не замислювалася над тим, як це буде важко, особливо тоді – коли у тебе на рахунку, ще два будинки, які очікують на мою професійну увагу. Про що я тільки думала? Як я встигну?
   О, Господи! Як я встигну? Ми з Лізі самі це не зробимо. Паніка. Я відчувала паніку, яка захоплювала мене в свій полон все дужче і дужче. Про що я тільки думала?! Батьки гостюють в Нью-Йорку в тітки Рейчел, моя сестра мати одиначка, яка працює медсестрою, їй нема коли прикрашати мій будинок, залишаємося лише ми з Лізі… і знову питання – про що я тільки думала?
   Я підійшла до будинку, обстукала чобітки, і увійшовши всередину, зачинила по собі двері. Знімаючи пальто, я думала про те, як я влипла. Я нічого не встигну.
   Лізі вийшла з вітальні, і її широка посмішка та гірлянди в руках говорили про те, яка вона щаслива. Я посміхнувшись їй навзаєм, трохи заспокоїлась. Головне не перемога – ось, що головне… наш час проведений з сім’єю. Посмішка Лізі - така безпосередня… дитяча змусила мою паніку хоч трохи притлумити. Я сама хотіла прийняти участь у конкурсі, тож тепер немає чого опускати руки. Тим паче, ще навіть нічого не відбувається, окрім того, що мій будинок схожий на ярмарок Різдвяних прикрас.
   — Какао? Маршмелоу? — Риторично запитала я, підморгнувши племінниці.
   — Багато-о-о маршмелоу! — Вона розвела руками, в яких були гірлянди і додала: — А ще, ти обіцяла печиво. Я все пам’ятаю. — Засміявшись, Лізі поспішила сховатись у вітальні.
   — Знаю… знаю.
   Я видихнула, похитала головою, та посміхаючись, пішла до кухні чаклувати над смаколиками. Моя кухня маленька, але затишна і завжди просякнута ароматом кориці та ванілі. Мої думки полетіли до Майка. Скоро я зустрічатиму його з обіймами, смачним печивом і… під омелою. Сподіваюсь… Вірю в це!
   Майк обов’язково приїде. Я відчуваю це. Не можу пояснити, але якимось чином, я знаю, що це Різдво буде особливим. Що це Різдво подарує моєму життю зміни… кохання. Ось, про що я говорю. Кохання. Мені так кортить його пізнати. Справжнє… щире, де немає зрад. Вже три роки, як я навіть на побачення не ходила, хоча мене і запрошували. Але я знала, що всі ці хлопці не моє… Що є десь той, хто схожий і водночас не схожий на мене. І я зустріла його через листи. Романтичні, гарні та щирі листи. Ми ніколи не брехали в них, ніколи не прикидалися тими, ким не є. Кожен лист щирий і я ніколи в цьому не сумнівалась.
   Я вірю, що Майк зробить це Різдво особливим. Я вірю.
   — Тітко Кеті, ти де? Я вже зголодніла! — Крик з вітальні, напевно, викликав лавину з тутешніх гір.
   — Ще кілька хвилин.
   — Покажеш лист? — Я підскочила, не чекаючи того, що Лізі вже за моєю спиною.
   Я обернулась.
   — Ні, не покажу.
   — Ну-у-у… прошу-у-у…
   — Я розповім, за горнятком какао. — Посміхнулась я і передала їй горнятко, в якому парував гарячий напій з маленькими маршмелоу. Лізі вдихнула аромат і замуркотіла, як задоволене кошеня.
   Узявши і собі горнятко з напоєм, а ще тарілку з коричним печивом, я поспішила за племінницею. Я огледіла коробки у вітальні і знову відчула паніку. Капець! Як я погодилась на цей конкурс?! В чотири руки – ми цього не зробимо. Капець!
   — У нас все вийде, тітко Кеті. — Лізі наче прочитала все на моєму обличчі. — Я ж з тобою.
   — Моя люба Лізі. — Проходивши повз неї, я нахилилась і поцілувала її у чоло. Аромат цитрусів вдарив в мій ніс. Люблю, як вона пахне. — Звичайно, все у нас вийде.
   — Але ти хвилюєшся?
   — Звичайно. — Я підморгнула і весело додала: — Хвилююсь, що ти з’їси усе печиво і не залишиш мені.
   Веселий сміх заполонив кімнату.
   — Не хвилюйся… печиво… одненьке я залишу. І про конкурс… не хвилюйся, приїде Майк і допоможе.
   Я посміхнулась. Ім’я Майк теплом розлилося в моїх грудях. Я дуже сподіваюсь, що він приїде. Усім серцем сподіваюсь.