Лист на Різдво

Глава 8

Кеті.

  Теперішній час.
  Естес-Парк.


  Залишившись наодинці сама з собою, я почувалася наче зрадниця. Мені стало ніяково від того, що Майк мене поцілував у щічку та й взагалі іноді ці погляди… Це все неправильно. Мені біля нього було добре… хоча я його взагалі не знаю… Та й він сам не знає себе.
   Таке враження, що я зраджую Майка… Свого Майка. Я дуже сподівалася, що він напише мені, що приїжджає. Але, що ж буде тоді, коли він взнає, що я дозволила жити незнайомому чоловікові у себе вдома, та ще й назвала його тим самим ім’ям, що і у нього. Навіть уявити боюсь, що може подумати мій Майк.
   Чекаю на одного, а прихисток даю іншому. Це все недобре… дуже недобре. І цей поцілунок… Звичайно, це було проявом подяки, але я, все-таки, почувалася винною. Не можна дозволяти чогось подібного в майбутньому. Так, цей Майк милий і видно, що він гарна людина, але… ВІН не той Майк…
   Мені слід дочекатись листа від свого Майка. Кілька днів… і я взнаю, як я проведу Різдво… В якій саме компанії? А якщо Майк не згадає хто він, тоді він затримається ще на деякий час. Потім приїде мій Майк і що тоді буде? Ой! Як же це все неправильно.
   Роздягаючись біля ліжка, я не припиняла думати про свого Майка і ще більше, і більше почувалася винною. Це почуття оселилося в мені і як маленький черв’ячок поїдало мене з середини. Я ж не зраджую своєму Майку, тоді чого я почуваюсь саме так? Можливо, мій Майк думає про мене лише, як про друга… хоча… його теплі листи говорили про почуття іншого характеру. Так, все почалося з дружби, але я відчувала,… я знала, що це почуття, на які ми давно чекали.
   Я сіпнулась і відійшла від вікна. В прибудові запалилось світло. Я бачила силует Майка, який знімав свій одяг… Мені слід було б відвести погляд… Мені слід було б відійти далеко від вікна, але я продовжувала стояти і дивитись на те, як ще вчора невідомий мені чоловік… роздягається в моїй прибудові. Відчуваючи жар, який вдарив мені в обличчя, я розуміла – це все до добра не доведе.
   Мені не можна робити те, що я роблю… Я вриваюсь в особистий простір Майка. Я підглядаю в кінці кінців. Жах! До чого я докотилась?! Не впізнаю саму себе. Швидко закрокувавши від вікна, я сіла на ліжко і почала одягати нічну сорочку. Не ризикнула встати, бо я б тоді теж влаштувала стриптиз Майку у відповідь. Ось це то точно не варто робити.
   Я знову вкрилась фарбою, наче юна діва. Треба лягати у ліжко,… засинати і не думати ні про що. Легше звичайно сказати ніж зробити. Останнім часом я і так погано сплю, а тепер впевнена - і поготів.
   Лягаючи в позу ембріона, я закуталась в ковдру, і замруживши очі, почала себе заколисувати. Ліжко зарипіло і це остаточно не дало мені заснути. А-а-а! Що мені робити. В моїх думках два Майка. Ніколи не думала, що опинюсь в такій незвичній ситуації. Все, як в кіно. Різдвяне кіно. Мені варто піти в поліцію і запитати чи бува не розшукує хтось молодого, привабливого, милого та доброго чоловіка. Ой! Щось занадто! Чого це я так розійшлася в компліментах?! Треба переключити мозок на свого Майка. Цікаво, що робить мій Майк? Іноді пошта швидше доходить… і можливо, я вже скоро отримаю відповідь від нього. Нарешті ми побачимось. Цікаво, він хоч трохи схожий на Майка? Що за думки? При чому тут Майк? Я боюся власних думок. Кудись мене не туди заносить. Я зрадниця. Це все неправильно.
   Мені треба піти до поліції. Можливо я взнаю щось про свого нового квартиранта. А якщо ні? Що тоді? Він не може завжди тут жити. Я не хочу щоб мій Майк думав про мене погано. Бо я вже наприклад – думаю про себе саме так. Що можна подумати про молоду жінку, яка оселила в себе привабливого чоловіка – коханці. От і мій Майк може так подумати. Треба щось робити. Треба щось вигадати. А головне треба, щоб Майк згадав хто він і поїхав додому. Можливо у нього є дружина… діти… Цікаво, а таке людина теж може забути? Це ж просто жах якийсь. Бідний… Мені його дуже шкода.
   Думки… думки… я втомилась… не розуміючи як, але я поринала у сон… Разом зі своїми думками… Майк… та Майк… Цікаво… який мій Майк?...

       *****    *****    *****    *****    *****   
    Прокинувшись рано вранці, я відвезла Лізі до школи, а коли повернулась, очманіла. Майк чистив доріжку біля мого будинку.
   — Що ти робиш? — Я очманіла.
   — Допомагаю. Так багато снігу насипало. — Як ні в чому не бувало, Майк знизав плечима.
   — Я це бачу, але ж у тебе болить нога… Ти втратив пам’ять… Це все не жарти. Кидай це все і йди відпочивай. — Я уперлась кулаками об стегна.
   Майк посміхнувся, слухаючи мій командний голос. 
   — Все добре. Нога вже майже і не болить, а провал в пам’яті… не заважає працювати. Я знаю, що таке лопата і що з нею треба робити. — Засміявся Майк і продовжив відкидати сніг.
   — Дуже смішно.
   — Кеті, я не можу сидіти без роботи… Я постійно думаю… думаю хто я? Звідки? Всі ці думки мене просто з’їдають. У мене голова от-от і трісне. Мені потрібно чимось займатись. Я б розплутував гірлянди, але тебе не було вдома… От я і взявся за лопату. — В його очах було стільки розгубленості, що я просто не мала права добивати його своїми моралями.
   — Добре… добре… я тебе зрозуміла. — Я здалась. — Але прошу, не перепрацьовуй. Як закінчиш… приходь до будинку.
   — Ні… це вже…
   — Майку… я не запитувала. — Похитавши головою, я додала: — Через пів години сніданок буде на столі і якщо ти не з’явишся, тебе ще й доведеться кропам зі снігу вигрібати.
   Майк голосно розреготався з моєї репліки, а я як стояла так і стояла насуплена та намагалася його залякати усіма силами. Хоча, я так хотіла сміятись, що ледь втримувалась.
   — Добре, добре я прийду. З тобою страшно зв’язуватись. А на вигляд така мила дівчина.
   Тепер ми обоє посміхались.
   — Вигляд оманлива річ.
   — Твій вигляд такий же прекрасний, як і душа. Хто б ще осилив в своєму будинку незнайомця з амнезією. Тільки людина з великим серцем.
   — Я нічого такого не зробила. На моєму місця будь-хто так вчинив би. — Я відчула, як мої щічки запалали.
   — Ні, Кеті… і ти це теж знаєш. Але і тут твоє чисте серце вимагає не привертати до себе уваги. Тобі треба навчитись сприймати хороші слова в свою адресу, тим паче, що це правда.
   — Все, все захвалив. — Я ніяковіла та вся тремтіла від його слів та пронизливого погляду. Так, я знала що моя самооцінка нікчемна, алея намагаюсь… це виправити, але слова Майка дали мені зрозуміти, що це не так. Я і досі та закомплексована дівчинка зі старшої школи,… та ж сама, яку кинув наречений,… і та ж сама, яка попрохала свого Майка не обмінюватись фото. Так, я боялась його розчарувати, хоча і знала, що я гарненька,… але… не знаю, я просто не змогла і все.
   — От бачиш… тобі потрібна практика і я в цьому допоможу.
   — Будеш робити мені компліменти?
   —Так.
   — А якщо я не буду вірити?
   — Доведеться.
   Я посміхнулась.
   — У тебе неймовірна посмішка.
   — Ти розпочав тренування? Завищуємо мою самооцінку?
   — Так. Саме так.
   — Вона ще спить.
   — Нічого, я вірю, що ми її розбудемо.
   — Ну… як то кажуть, головне віра.
   — Я вірю. І ти скоро повіриш. Обіцяю.
   Наші погляди зустрілись і я знала, що вкрилась рожевою фарбою від маківки до пальців ніг. Він так дивився на мене, наче казав, що я гарна, хоча його губи мовчали. Я відвела погляд, і закрокувавши повз нього, сказала:
   — Через пів години сніданок. Я чекаю.
   — Добре, мила Кеті.
   Я похитала головою і посміхнулась.
   — Майку… Майку… Не перестарайся. — Засміялась я.
   — А ти не тікай від компліментів і від правдивих слів, бо так ти ніколи не повіриш, яка ти чарівна.
   — Я не тікаю. Звідки ти це взяв? — Я подивилась на нього, насупившись.
   Але це була правда. Я тікала. Мені було ніяково,… а ще це невгамовне почуття провини… Я що дійсно, таким чином, зраджувала свого Майка? Так… чи ні? Я не знала, але знала, що все це неправильно. Тому… я тікала.
   — Тікаєш. Але і це можна виправити. — Майк підморгнув мені і знову взявся за прибирання снігу. — До зустрічі Кеті. Через пів години буду в тебе.
   — Домовились. — Я посміхнулась і поспішила у дім. Заховатись та розслабитись. Цей проникливий погляд та компліменти зробили з мене полуницю. Червона… спіла полуниця – от хто я зараз.
   Я обстукала ноги, і увійшовши у дім, швидко роздягнулась, зняла чобітки, і поспішила на кухню готувати ситний сніданок. Все-таки, Майк з самого ранку працював і йому потрібні сили. А ще – йому потрібно відновлюватися після аварії. Тож – за роботу!




Поскаржитись




Використання файлів Cookie
З метою забезпечення кращого досвіду користувача, ми збираємо та використовуємо файли cookie. Продовжуючи переглядати наш сайт, ви погоджуєтеся на збір і використання файлів cookie.
Детальніше