Поезія. Хвиля пролитої ласки

Хвиля пролитої ласки

Полум’яніли вечірні вогні,

Стелився тихий шепіт

материнської казки…

Це було в дитинстві, як в сні,

Як хвиля пролитої ласки.

Роки не спинити…

Ідуть. Ти ростеш.

Ведуть тебе завжди дороги,

По них ти крокуєш,

У світ згодом йдеш,

Знайомі усюди пороги.

Ріс її син… Не оглянулась,

Як покинув уже рідне гніздо.

Поїхав у місто, як доля повела,

Чи вернеться віра у серце й тепло?

А там оженився. Приємні турботи.

«Щастя вам молодим!»

Тепер почалися нові в них турботи

Такі теплі і дорогі.

Мати в селі все, що надбала, – на продаж,

До сина ж спішить.

Син їй сказав:

«Радо прийму вас, мамо,

Тільки вістку пришліть.»

Вже народилась дитина у домі,

Живе в сина мати, живе.

Син на роботі, дружина в турботах.

Бабуся в садочок онука веде.

Так і судилось.

Плин часу пролинув.

Вернувся раз син із роботи,

Заходить у двері, дружина з порогу:

«У мене серйозна розмова!»

«Що сталось?» – на кухні

чоловік пита нетерпляче.

«Не хочу я ображати, але, здається,

потрібно нам маму

В дім пристарілих віддати.»

Хіба заперечить коханий коханій?

«Ти зрозумій, старенька вже мати,

Роки не ті, навіщо ж чекати.

Опіка, турбота і ласка – за що?

У нас ще життя – а не вічне ярмо!»

Послухав уважно,

змарнів, правда, трохи.

Дилема…

Хоч роздум його був недовгий.

Дитині няньку наймуть, хай підростає,

А бабця? Ну що ж, усяке буває.

Новину сімейну не відкладали:

« Мамо, життя усе так минає,

А там ти в опіці і догляд вже маєш.

Приходити часто будем…

Нічим не зарадиш…»

Мати не думала, згодилась зразу,

Сина слова – не була образа.

Всі речі зібрали: валізи, приладдя.

Чи пригодиться усе це знаряддя?

Ось уже стоїть на порозі нової оселі -

Тепер мати тут проживе дні веселі.

Доля така, проти неї не підеш…

Вже попрощались…

«Сину, чи прийдеш?»

Щаслива сім’я по алеї простує:

Мати, син, батько сміються, жартують.

І син батька спитав ненароком:

«А куди ми бабусю відвезли із дому?»

«Ми в хороші руки бабцю віддали.

Там всі, як вона, старенькі вже стали.

Бабця звикне, час все полікує,

А ми вже ходімо, робота чатує!»

«То вас, тату і мамо,

Як виросту згодом,

У руки хороші віддам в допомогу,

Старенькі вже станете,

Мені є клопоти,

А там і опіка і ласка, й турбота»

Серце почуло, стиснулось за матір,

Син обернувся, побіг здоганяти.

Біг він чимдуж, упав на коліна,

А мати лиш стиха:

«Ти моя дитина»

«Прости, найрідніша,

Вчинив тяжкий злочин,

Почнімо все знову,

Прости, якщо зможеш.

Більш у світі тебе не залишу,

Слово «мати» любов'ю

У серці напишу.»