Поезія. Час не зупинити

Час не зупинити

Плин життєвих хвиль незначних,

Бурхливий тік все б’є в серця

І нам цей час

Вже не спинити, браття,

Пливуть роки від дня до дня.

Позаду стільки залишилось:

Турботи, страх  й життя марне,

Яким жили, напевно, завжди,

І марили минулим понад все.

Я знаю, серце стиснеться, коли згадаєш…

Тож пригадай від чого біль?

Від тих образ незнавших правди?!

Від тих турбот світських, пустих?!

Цей час не зупинити, щоб не сталось,

Своєю річкою пливе у майбуття,

У вічну пелену нового світу – раю,

У вічну землю, де нове життя.

Згадаймо, рідні, те минуле,

Важке, що повне зневірянь,

Де тьма і терна, лише муки,

Яким же було нашеє буття?!

Ми загубились у собі,

В омані денній, у гріху,

У лестощах, у днях буденних,

Які несли нам сіру млу.

Ми просто змушенні піднятись,

З колін устати, хоч крізь боротьбу,

Народе мій, народе рідний,

Ганьби, зневаги більш не потерплю!

Зробім лиш крок, лише єдиний,

Молю, ступіть на путь людську,

Крокуйте сміло, гордо і без страху нині,

Кінець-бо наш уже близький!

І ось устане, мовби над руїною

Віродження для нашого життя,

Відродження епохи творім нині,

Щоб світлим, браття, стало майбуття.

Хай посміхнеться кожен!

Кажу ж, ходім у новий час,

У час, де радість, й щастя сповна,

Нема страждань, де зла нема.

Цінуймо кожную хвилину,

Цінуймо рідних на землі,

І дорожім цим цінним, прошу, щиро,

І благодать зійде на нас тоді.

Устаньте кожен, подивіться,

Відкрийте ближньому серця,

Бо запевняю, завтра може бути пізно,

Не вернеш днів – не буде вороття.