Листяні хроніки
Листяні хроніки (3)
Пів життя, півтори години тривала дорога в один бік і без вороття назад, ну хіба над вечір. Сивий москвич із пробитим боком, просторим багажником і батьками, із невситимим бензиновим баком, із одним розладнаним поршнем, із карбюратором, що вимагає уваги, як дідусь чи мала дитина, він таки їздив і знав дороги. У далеч, у невідомість дощових днів, по зашкарублих плитах бетонованого шосе, ми в ньому їздили уздовж пагорбів і лісосмуг. По травах, по хащах заввишки з метр ворохобилося неможливе. Воно підходило до машини і вилизувало спітнілі від спеки руки. За стовпами високовольтних ліній, які щось оплакували своїм монотонним гулом, була уже потойбічна лісопосадка. У краї, куди не доходив людський автобус, із гранітних брил збігали пінисті водоспади. Ми рухались в масштабах епосу, від ріки до ріки, і плакали вечорами у бік, де сідає сонце, бо йому видно околиці нашого дому. Ми вже не люди, обтяжені оселями, ми пілігрими, приречені на безвік.
#3762 в Сучасна проза
#4765 в Фентезі
Відредаговано: 25.07.2019
Рекомендації книг, Промокоди і Знижки
Підпишись на канал Букнет в Телеграмі і слідкуй за повідомленнями
