Листяні хроніки
Листяні хроніки (12)
Я це не я, я говорю від когось. Ми голосами з ним так подружились, що вже не треба дружби і обіймів. Ми голосом вітаємось з дороги, і зустріч наша в звуці відбулась. Зустрілися десь в голосах симфоній, існуючи на берегах оркестрових партій. Нехай собі звучить велика партитура, але в перервах, у миті необхідних пауз, можна і собі поговорить, подати руку через кілька тактів, обійми перекинути на інший нотний стан стрімкою лігою або арпеджіато. У кутику великої сторінки, яку за мить всю оком не охопиш, у прихистку двох тактів, десь на піано ми звучимо і не маємо прав тутті. Гарячі чола нам лиже вітер, що дме по нотних станах від самих ключів, ми бачимо, які в ключах є знаки, а тим не менш, коли все тутті відзвучить, залишиться ще крихта нашого ячання. Коли затихне навіть заключна фермата, витримана довго, диханню природному на зло, у нас ще буде змога трохи позвучати, удвох ладнаючи то тишу, то зітхання. Бо наші голоси колись хтось наладнав, тони по черзі беручи то від струн найвищих, які ладнають літо, то найнижчих, яким зима покірна. Отак пройшовши всі ступені ладу, заняття наші так уміло поєднав, що вони звучать енгармонійно і в розкладі поставлені так поруч. Отож віддавна вдвох ми звучимо додому. На піаніно з величезної сосни, на струнах із блискучої латуні.
Так велено було – не випускати.
#3762 в Сучасна проза
#4764 в Фентезі
Відредаговано: 25.07.2019
Рекомендації книг, Промокоди і Знижки
Підпишись на канал Букнет в Телеграмі і слідкуй за повідомленнями
