Листяні хроніки
Листяні хроніки (20)
Він прожив своє життя навиворіт, проносив, ніби напоспіх одягнений светр: у ньому не було ні тепло, ні холодно, але зняти його вже не було сил: лишалося чекати, що хтось згодиться сидіти з ним, у його светрі навиворіт, поряд із вогнем, і мріяти про камінну полицю, на якій би стояло багато родинних портретів. Повертаючись у своє двадцятишестиліття, їдучи дві години автобусом на тридцять років назад, він знав, що попереду вже немає нічого – садиби юності давно заставлені, маєтки сподівань давно не приносять прибутку. Вештаєшся довкруги двору, а раптом уже життя. Відчинив хвіртку, а вже і не молодість. Випив води з криниці – а вже і не вернешся. Добре жити в житті, яке добре обладнане.
Прожите стукало бабою – в ворота костуром. Просило собі на відпущення. Обличчя, бачені змалечку щодень, розпливалися на водному плесі, якісь уже зносило геть. І себе відчував уже відблиском, ледве чутним відгомоном, що почув зранку іще дитиною.
Десь же мало лишитися щось для себе заховане. Може, десь під лавкою зі старими відрами. Він бачив своє майбутнє – неуникне і безборонне, що колувало довкола нього старістю.
Коли зустрінешся з тим, із ким хочеш прожити довго, коли натрапиш на когось у весняній куртці – це і є життя, яке буде з тобою надалі.
Затопило луги, де ми ходили напровесні.
#3762 в Сучасна проза
#4763 в Фентезі
Відредаговано: 25.07.2019
Рекомендації книг, Промокоди і Знижки
Підпишись на канал Букнет в Телеграмі і слідкуй за повідомленнями
