Позбутися Вогневиці і вогню в серці

Сьогодні ледь вийшли з хати. За ніч навалило стільки снігу, що відкривши зранку двері, побачили перед собою просто снігову стіну. Добре, що двері в середину відкриваються і лопату в сіни забрали. Почав відкидати Авраам, потім і я приєдналася. Пізніше вже і староста чоловіків направив на допомогу. Ті допомогли хоча б до худоби пробратися. Прибігла жінка старости й господиня, щоб разом швидко упоратися. Ми ж продовжили гребти сніг.

Не знаю як хлопець, а я вже і роздягнулася, бо впріла махаючи лопатою. Ззаду почула важкий подих. То Акс вийшов на вулицю і жадібно вдихав морозне повітря. Потягнувшись підійшов до мене. Мовчки забрав в мене лопату, а вільною рукою заправив моє волосся, що вибивалося із коси, за вухо. Провів рукою по палаючій від праці чи то від збентеження щоці й почав розгрібати сніг. А я стояла і лише хапала повітря. Чомусь стало прикро за його поведінку, за натяки та, що він зі мною не розмовляє. І я, як підліток, обурилася. Загребла долонею сніг, зліпила сніжку і щосили жбурнула йому у вилицю. Акс і справді розгубився, він здивовано кліпав очима. А мені, дивлячись в його розгублене і потішне лице, стало настільки смішно, що я не витримала і почала реготати, що аж сльози з очей бризнули. Сміялася до тих пір, поки герцог не зачерпнув у свої долоні сніг. А оскільки його одна долоня у два рази більша аніж мої дві, то сміятися відразу перехотілося. Я щосили шпурнула геть з подвір’я в сторону хазяйських будівель. Бігла чимдуж, поки розчищена частина не закінчилась. Біля купи снігу зупинилася та обернулася, Акс вже стояв позаду і перекидував з руки на руку велетенську сніжку і дуже вже переможно посміхався.

-Тільки спробуй. Я за себе не ручаюся,- попередила я його.

Не дивлячись на мої погрози, він зробив крок вперед, а я відступила і впала у кучугуру, тільки голова стирчала зовні. Акселен викинув сніжку й одним рухом дістав мене зі снігу. Я й отямиться не встигла, як була міцно притиснута до чоловічого гарячого тіла і палко поцілована.

Якби мої ноги стояли, то вони б підкосилися, або з під них земля пішла б, настільки солодким, ніжним і разом з тим пристрасним був його поцілунок. Я не хотіла, щоб він зупинявся. Однак боялася, що можу наробити дурниць, а мені тільки дурниць зараз і не вистачало. Поцілунок перервала я. Акс поставив мене на землю, але продовжував обнімати. Я не знала як поводитися з ним, була ображена і стурбована. Всі останні події мене підкосили і я навіть себе не розуміла, що вже казати про інших. Запал пішов. Я була роздягнена і спина вже трохи підмерзала.

-Я піду, змерзла. -Акс розірвав обійми і я скоріше, поки він не побачив мого засоромленого обличчя, побігла до хати.

Вже в середині крадькома споглядала у вікно за ним. Здавалося, що герцог вирішив помститися снігу, бо з якої тоді причини він так його розгрібав, що аж вени на шиї видулися.

«Скидає напругу. Він тебе хвилює»,- не змогла змовчати кішка.
-От тільки мені цього зараз не вистачало. -Пробубніла я.
«Якби там не було і чого б ти там хотіла чи ні, а між вами іскри летять. Ти он світишся вся, переповнена магічно аж за край».
-Цікаво. А він? -Прийшла не дуже приємна думка.
«І він поповнився»,- відповіла Варька.
-Поповнився…
«Ти собі там зайвого не надумуй»,- схаменулася.

Та я вже надумала. Яка я все ж таки дурепа. Ми з ним вже обговорювали це питання. Я вже знаю його точку зору. І мені не треба більше усіх цих душевних мук. Бовдурка! От навіщо я його до себе підпускаю? Адже я його ненавиджу і зневажаю. Він мені усе життя зруйнував. Те, що я з ним возилася, то від цілительського обов'язку перед магією, що не полишила в підвалі, то тому, що він єдиний адекватний спадкоємець трону. І все! Все! Далі нехай він сам розбирається. І користуватися собою навіть у корисних цілях для спільної справи, я не дозволю. Нехай шукає інший спосіб поповнити свій резерв.

Залишатися у хаті поряд з ним не було жодного бажання, тому я взяла кожух і пішла до старости у гості. Хоч розвіюся. Тим паче його дружина кликала.

До старости не дійшла. Мені на зустріч бігла жіночка.

-Пані відьмо, допоможіть, будь ласка, в мене діти похворіли. -Плакала жінка, заламуючи руки.

Чого вони мене всі відьмою кличуть? Хотіла виправити її й пояснити різницю між відьмою і дипломованою чародійкою, та полишила як є.

В хаті було занадто душно, пахло якимись травами, потом і хворобою. Я її неначе шкірою відчувала. У жінки було троє дітей, чоловік ще тоді згинув від мавки, яку я знищила. Це вона мені все розповіла поки до хати йшли.

-Відкрийте вікна, треба провітрити.
-А як же протяги? Вони ж хворі! -Та все одно відкрила.

Я підійшла до найменшого хлопчика. Він був у гарячці. В легенях хрипіло, булькотіло і кожен подих давався малюкові важкою працею. Я відчувала його біль, йому здавалося, що він вдихає вогонь, який плавить горло, трахеї, легені. У двох інших дітей була та ж хвороба. Ми з Росою, так звали жінку, поклали дітей поряд. Я біля них сіла і почала полегшувати їх стан. Та всі мої спроби були марними. Тільки-но мені вдавалося і я зупинялася мить і все поверталося знову. Так мені ніякого резерву не вистачить. Що ж це за напасть? Напасть… точно.

-Роса, а розкажіть як все починалося. Чи було щось дивне?
-Та ні, все як звичайно. Я помітила, коли діти зненацька стали посеред дня спати вкладатися. Спочатку зраділа. Стало тихо і ніхто не заважав. Я біля тіста возилася. А потім до них, а вони гарячі такі,- заплакала,- і не реагують на мене.
-В гості хтось приходив?
-Ні,- якось не впевнено.
-Роса, якщо Ви мені все не розкажете, я не зможу допомогти.
-До мене чоловік приходив, -зніяковівши сказала вона.

Очі відводила.

-Він одружений і має дітей?
-Звідки Ви знаєте? -Здивувалася вона.
-Тож трохи стає на свої місця. В селі піп є?
-У сусідньому є.
-Тоді якщо хочете, щоб діти жили, мерщій по нього. Що хочете робіть, у Вас лише година.