Ліки для хоробрості

За три тижні до того...

Я розляглась на дивані у вітальні і постійно дивилась в вікно, шморгаючи носом. Надворі вирувала негода, сильний вітер та дощ, і через це так образливо. Всі мої плани раптово змінились через усе. Я тепер не знала, що робитиму весь час, ця відпустка буде, мабуть, найгіршою за все моє молоде життя. Як же нудно! На іншому дивані поруч сидів мій брат Ілля і грав гру в телефоні. Теж відволікав себе, атже настрій був досі поганський через зміну планів. В батьків своя відпустка, а ми з братом мали летіти закордон, натомість весь відпочинок будемо стирчати вдома. І що, для шквалу емоцій, які запам'ятаються, нам дім трощити чи як? Ні, він вже нас витримував, відчуття будуть вже не ті, та й сенсу нема. От як себе розважити? Атже ще недавно в мене кожна хвилина була запланована...

За годину перед цим..

- Ох, щось мені мороз по шкірі.- Я важко видихнула, чекаючи на такий бажаний взліт. Ось, ще трохи і я порину в такий довгожданий відпочинок!

- Мороз?! Тобі від кондиціонера дує? Так пересядь.- Байдуже відповів брат, що сидів поруч і втикав в смартфон.

В Іллі розум є? Як мені захотілось сміятись через цього недоумка. А що?! Де в аеропорті можна знайти місце без кондиціонера? Та й не від цього мене трусить!

- Ти не зрозумів - ми тут вічність сидимо, все не можемо здати ті білети. Я ж перший раз в літаку буду, страшно трохи. Треба заспокоїтись.- Я нервово потерла долоні, дивлячись, як брат без жодної реакції сидить, а його кучеряве волосся злегка скуйовдилось. А я вже зі своєю подружкою встигла попрощатись, звільнила місце в телефоні для нових фото, налаштувалась на веселий політ, проте це очікування мене просто вбиває!

- Мала, не трусись, все буде нормально.- Махнув рукою Ілля, а я розізлилась.

-Е!- Я штурхнула брата ліктем під ребро,- Не називай мене так!- Брат закотив очі. Ну знає, що я ненавиджу, коли мене так кличуть, невже не можна просто Ксюша чи Оксана?! Брат, важко видихнувши встав:

- Піднімайся, я знаю, як тебе заспокоїти.

Я, здивована, встала і він мене невідомо куди потягнув.

- Ей, ми куди?

- В ресторан, що поруч.

- Ти нормальний, що ми там забули? Ще не вистачало літак пропустити, я пів року чекала на Єгипет!

- Я теж не хочу все літо вдома стирчати, але й не хочу слухати твого ниття!

Я ображено пхикнула і швидким кроком йшла за "любим братиком" з яким любимо мірятись, в кого довший і гостріший язик. Я ж то думала, що ми підемо з аеропорту, а ресторан був в ньому і було прекрасно чути будь які попередження стосовно нашого рейсу.

Ми з Іллею сіли за вільний столик і до нас підійшла офіціантка.

- Принесіть пляшку коньяку і якийсь салат.- Скерував братик. Я вилупила на нього здивовано очі, офіціатка стала теж на мить збентежена, проте швидко розвернулась і чкурнула готувати замовлення.

- А ти не хочеш пояснити, що це було?!

- Приймеш трохи "заспокійливого", в літаку заснеш і не будеш мені в дорозі виїдати мізки. Добре, що в батьків свої плани і вони не змогли нас провести, тож не взнають про цей мій план (як вони взагалі нас разом самих відпочивати пустили?!). По моєму, план геніальний, потрібно буде Антіну порадити. А, взагалі, справді трохи дивно, як нас додумались разом без нагляду пустити?

Я злісно втупилась в брата поглядом за те, що хоче так спекатись мене на декілька годин. Ще й нехай посміє своєму дружку розповісти!

-Що?!- Невинувато від того запитав Ілля,- чи, можливо, ти хотіла якогось коктейльчика?- Хмикнув.

Ох, зараз би мені сюди коктейль, тільки незвичайний, а "Коктейль Молотова", щоб я його любо кинула в свого братика, аби він тут мучився, доки я загорятиму в Єгипті. Він же буде мене весь час контролювати, типу потрібен догляд, щоб мене там ніби якісь шейхи не вкрали. Та, краще б, забрали Іллю. Хіхі, я вже уявляю, (велике вибачення всім єгиптянам) як якийсь арабський шейх бере братика і, закинувши на спину, тікає з ним. Ото я б ржала!! Ато мужику двадцять, а на цілу голову вищий мене. Чи, можливо, правда Іллі, в тому, що він каже, ніби я "недоросток"? Хоч я висока і струнка. Та взагалі, відколи я слухаюсь цього приколіста?! Оксано, тобі від хвилювання вже дурні думки в голову лізуть від переживань. О, саме вчасно замовлення прийшло. Нам поставили дві тарілки апетитного салату і той шмурдяк. Ілля, провівши офіціантку оцінюючим поглядом, ніби підбирав її собі у дружини, схопився за пляшку. Відкрив і налив мені в стакан, доки я хотіла братись до салату, було б непогано перекусити перед кількагодинним польотом. Я невдоволено розглянула келих, як братик вже встиг хильнути!

- Я цього пити не буду!- Кивнула я виделкою.

- В тебе нема вибору. Та й взагалі, чомусь я не чув від тебе цієї фрази, коли ти в Каті на дні народженні подібний коньяк пила з вели-иким апетитом, а потім лізла цілуватись до мене, бо не впізнала.- Було видно, що Ілля хоче засміятись від усього серця.

Ай, карамба! Шантажист бісів, весь в мене вдався! Як же соромно за той випадок! Я за все своє життя тоді вперше так наклюкалась. Хоча і в моєму запасі є декілька жахливих вибриків родича, на випадок шантажу, що розкажу батькам, тоді і мої бажаннячка братик буде виконувати.

- Ти про це пожалієш!- Буркнула я Іллі і схопила дурну склянку, набираючись сили пити ту гидоту. Хлопець задоволено хмикнув і так дивився, що йому тут лиш попкорну не вистачало. Ой, чую, буде весело! Прощай, розум!

Я перехилила склянку і залпом випила рідину. Скривилась, ніби лимона вкусила, і так налетіла їсти той салат, що він мені здавався кращим якихось дорогих лобстерів, яких я ніколи й не їла, хоча можливість мала. Брат одразу знову мені налив і також наминав їжу, відставши від мене. Все це трохи відволікло від думок про переліт. Завжди, коли твоя мрія от-от має збутися, ти вимальовуєш її в усій красі. Я вже собі уявляла палюче сонце за вікном готелю, довгоочікуваний шлях до пірамід, гучні вечірки африканськими ночами та симпатичних загорілих хлопців, які готові заради тебе викрасти всі єгипетські скарби. Я знімаю неймовірні заходи сонця на морі і мій блог в мережі стає все популярнішим. Друзі таємно заздрять, а я п'ю коктейль, сидячи на теплому піску. Ну поки що п'ю лиш те, що зараз на столі, але думками вже там, де мрії. Оце романтика, не враховуючи моєї няньки Іллі. Хоча я все ж інколи перегинаю, брат - це найкраще створіння, що в мене є, яким би дурником він не був. В сім'ї ми з ним були самі по собі, а батьки самі по собі. Вони постійно на перший план ставили роботу, аби забезпечити нас і думали, що цього достатньо. А ми з братом рано зрозуміли, що не дочекаємося тої бажаної турботи й теплоти від рідних, тож хоча і сваримось, проте турбуємось одне про одного, стали невід'ємною частиною. Взагалі, оті колючі словечка, що всі чують від нас, це просто прикриття від телячих ніжностей. Друзі думають, що ми, як кішка з собакою, хоча насправді ми як Боні і Клайд, в нас є багато чого, що ми ховаємо під прикриттям. От звикли жити так і розважаємось. Ілля керує в автомобільному салоні батька і заробляє сам, я отримую деякі кошти від нашого з ним спільного блогу. Бачте, людям цікаво дивитись на життя брата і сестри і їхні трабли. Та нам і самим цікаво. Ми підробляємо самі, бо не хочемо брати гроші в батьків, хоч в нас всього достатньо.