Гулянки не скасовуються

Серед людства є багато геніїв, науковців, та таких людей, яким приписують надприродні здібності. Вчені давно досліджують людський організм, особливо функції мозку і його сприйняття різних ситуацій. Наприклад, в дитинстві я дивувалась, як ми вміємо думати, вигадувати, як в нашій голові одна за одною створюються ідеї.

Як гадаєте, чи існує генератор ідей? Чи можна його створити? Заспокою вас - все вже давно вирішено, ним є моя Ліза. Іноді дивуюсь, як їй вдається майже все вигадувати на ходу? Так, чимало ідей є просто дурнуватими та божевільними, проте сам факт - як?! Здається, що і серед ночі її може навідати "геніальна" думка і дівчина полетить підкорювати світ. Висновок: вона просто інопланетний організм.

Ну чому, коли я повністю розслабилась, Ліза мене напружує своїми думками і я постійно мушу прокручувати можливі результати її ідейок?

- Що на цей раз?- я важко видихнула, не повертаючи голови в сторону подруги, бо все одно не побачила б її в темноті.

- А давай тебе з Антіном зведемо?

Клянуся, думала, що від почутого власною слиною подавлюся!

- А ти ще чогось дурнішого не придумала? Знаєш, в мене зі стосунками не настільки погано, та і я ніби не така жалюгідна, щоби не було ніякої кандидатури. Ліз, це ж білобрисий!

- Його постійно так кличуть. А чим він тобі не той?

- Антін?! Кращий друг Іллі, я так часто його бачу, що, здається, він став моїм другим братом. Його кожна дівка знає в радіусі декількох кілометрів. Він ще те шило в дупі! Слухай, та він просто твоя ідеальна пара!

Я залилась реготом, як Ліза копнула мене під бік і з ідеями на сьогодні нарешті було покінчено. Пошуки кандидатур для моєї пари призупинені. Я, видихнувши, повернула голову на бік і за мить провалилась в думках, що їх вихором поступово замінив сон.

***

Коли ти поринув в свою мрію - тіло вкриває дрібними феєрверками. Хвилювання зникає, ейфорія захоплює тіло, думки складаються до купи у двох словах: "мені вдалося!". Очі бігають повсюди, намагаючись зачепитись за кожну деталь, запам'ятати цей момент якнайдовше. Ось те відчуття, коли мрія здійснилася - насолоджуйся секундами, вбирай в себе всі емоції, живи! Хіба не для цього все було? Аби отримати бажане, аби відчути та насолодитись.

Все таке довгоочікуване, охоче, та емоції пливуть одна за одною. За однією мрією з'являється інша. Постає нова ціль. Проте хтозна, коли і вона зможе справдитись, варто насолодитися тим, що є зараз. Але чому чудові миті швидко минають? Чому, як душа оговтується від отриманої радості, потрібно знову поглинатись у буденність?

***

- Встава-ай, як довго будеш спати - бабайки снитись будуть!- Верещала мені під вухо будильник-Ліза.

- Ми з ними колеги,- Промимрила я з подушки. Впевнена, зараз точно виглядаю, як вони,- мені снились морські хвилі та красиві піраміди.- Пробурмотіла я, піднявши мордочку і кинути око на "цей милий світ", що тоді готова була проміняти ще на декілька годин сну.

- А симпатичні араби?- Промуркотіла, лежачи поруч мене дівчина.

- Куди ж без них.- Хмикнула я, повернувшись до неї.

- А я то думала, чого це ти крізь сон либишся.- Захіхікала Ліза, а я думала, як би це її подушкою прибити. Треба було їй в кімнаті для гостей постелити... Чи там, часом, вже вчора влаштувався Антін? А що, була б їм хороша компанія одне одному.

- Мені, взагалі-то, такий сон снився - я ніби повністю жила в Єгипті!

- А твоєю кімнатою була гробниця якогось фараона?- Ліза заржала на всю кімнату, а я вже думала, де потім можна буде приховати її труп.

- Аби ще фараоньчик симпатичним був...- Прошепотіла я і назад повалилась в сторону...

Весь день пройшов не менш цікаво, Ліза та Антін були в нас, ми влаштували шикарний обід, а потім я і брат мали за честь спостерігати за оскароносним фільмом "Ліза збирається вбити Антіна", ато вони щось не дуже схожі на друзів, хоч більшість їхніх колючих словечок - приколи.

Ще я почала активно шукати роботу. Просто ось-ось через  декілька днів права будуть у мене, тож я терміново хочу собі купити залізного коника. Знаю, батьки можуть дати скільки треба грошей, але я не хочу бути схожою на типову балувану мажорку, хоч в деякій мірі так і є! Але за день так ще нормальної вакансії на роботу і не знайшла, тож ця справа переноситься. А поки ми всі разом запаслись попкорном і ввечері, коли за вікном лив дощ, ми вчотирьох дивились бойовика, а потім я все ж змогла спекатись Лізи, відправивши її додому. Білобрисий теж благополучно зник з моїх радарів, тож глибокий вечір я провела в компанії шуму дощу, валяючись на дивані.

"Спокійно жити не дадуть!.."- подумала я спросоння, коли зрозуміла, що зараз рання рань, а мій телефон вже розриває. Хотіла проклясти того настирливого абонента, коли вчасно схаменулась, зрозумівши, що дзвонить Катя. Так, та сама Катя, моя однокласниця, на дні народженні якої я трошки перебрала... і чіплялась до Іллі, як він вже встиг мені нагадати ще в аеропорту. Але було це святкове дійство подруги рівно рік тому, тож пора забути і зосередитись. Рівно рік... Чорт! В неї ж завтра день народження! А я забула!!! Так, спокійно, потрібно терміново думати, як її привітати і що подарувати. А-а-а! Так чому вона дзвонить? Так, головне не спалитись!

- Алло, а хто це вже не спить і заважає відпочивати іншим?- Хах, кращий захист, це напад - точно про мене!

- Півні давно проспівали, а воно ще очей не відкрило!- Засміялась дзвінким голосом Катя. А я ще сонними думками намагаюсь докумекати, хто їй там кукурікає і, що їй треба від мене в таку рань.- Є термінова справа, тож вмикай мізки. Ти ж пам'ятаєш, що в декого завтра свято?- тонким натяком співає подруга.

- Як таку подію можна не пам'ятати?- Брешу і не заїкаюсь! Якби вона не зателефонувала, то я і завтра б, мабуть, згадувала. Що я за подруга?!

- Ну так от, я завтра в честь цього хочу влаштувати вечірку, а в себе не можу.

- Яку вечірку? Хто на ню зможе прийти? Чи ти в вікно не дивилась?- нарешті починаю логічно мислити.