Глава 2

Наталія

- Що ви маєте на увазі? - все що змогла промовити я
- Це й маю, на скільки мені відомі тобі, Наташо, вже є 18 і ти закінчуєш одинадцятий клас, тому немає ніяких перешкод, щоб поки просто побути зі мною, а потім якщо ти мені сподобаєшся, то можливо й більше - пояснив Павло Степанович, а я дивилася на нього вбивчим поглядом і могла лише сподіватися, щоб батьки не погодилися на це
- А знаєте, це хороша ідея, моїй донці дуже пощастить, якщо ви захочете бути з нею - сказала мама, а я подивилася на неї очима повними сліз
- А я проти, моя донька, має сама обирати - заперечив тато і я була приємно вражена його словами
- Я...я піду в свою кімнату - пробурмотіла я і чимдуж пішла до кімнати
  Я не розумію, навіщо я тому чоловікові? У нього є повно своїх дівчат, то нехай до них і йде! Тим паче він старше за мене на 20 або навіть більше років! Я вирішила намалювати картину і зробити її в темних тонах, бо саме такі кольори зараз у мене в душі. Я почала малювати корабель, який плив по морю і потрапив у шторм. Чомусь, саме це мені захотілося намалювати. 
- Можна? - хтось легенько постукав у двері і запитав це
- Так - спокійно відповіла я і обернулася до дверей. Це зайшов тато, він зайшов у кімнату і сів на ліжко, спостерігаючи як я малюю.
- Дуже гарно, але чому малюнок такий сумний? - поцікавився тато
- Це те, що в мене на душі - прошепотіла я, але тато добре розчув мене
- Доню, я також не хочу, щоб ти була з цим чоловіком, який тобі у дідуся годиться і я зроблю все, щоб цього не було - заспокоїв мене тато і я обернулася до нього обличчям
- Чому ти став такий добрий до мене? - запитала я 
- Тому що я зрозумів, що ти важлива мені. Недавно у мого друга і колеги по роботі, померла донька, через хворобу рак, тоді я й зрозумів, що не хочу втратити тебе - пояснив мені тато і гірко посміхнувся - Але я боюся, що пізно це зрозумів
- Та ні, якраз вчасно - мовила я і сіла поряд із татом
- Справді? Доню, я хочу, щоб у нас були хороші стосунки і не було більше ніяких секретів, щоб я був тобі справжнім татом - сказав тато і я кивнула
- Я теж цього хочу - промовила я 
- Тоді добре, не буду тобі заважати - тато поцілував мене в маківку і вийшов з кімнати
 Можливо він і справді змінився, але розповідати йому про Ігоря і свої проблеми, я поки не буду. 
  Наступного ранку, я доволі швидко зібралася до школи і хотіла прийти раніше, щоб не зустріти Ігоря, але в мене цього не вийшло, бо по дорозі до школи, хтось зупинив мене і запихнув до комірчини. В ній було темно, але завдяки сонячному світлу з вікна, я змогла роздивитися того хто мене запихнув, це був не Ігор, а його друг - Міша.
- Що тобі потрібно? - закричала я, а він закрив мого рота своє рукою
- Заткнись! О, молодець, сьогодні одягнула спідницю, мені так набагато більше подобається - сказав Міша і поклав свою руку мені на ноги і почав гладити її, я намагалася прибрати його руку, але він був надто сильним
- Відпусти мене, що тобі від мене потрібно? - знову запитала я, а він хижо посміхнувся
- Мені потрібна ти - прошепотів він мені на вухо і почав цілувати мене
 Я пручалася, била його, кричала, але нічого не допомагало. Але раптом хтось зайшов до комірчини і сильно вдарив Мішу, в них почалася бійка, але я стала між ними і вони відступили.
- Заспокойтесь - попросила я, взявши за руку того хто мене врятував, ми вийшли в коридор
 Я обернулася і дуже здивувалася, коли побачила перед собою Ігоря.
- Ігор? Ти врятував мене? - перепитала я і вирячившись на хлопця, відпустивши його руку.
- Так - коротко відповів він
- Навіщо? - запитала я
- Ем, ну... - хлопець не змін нічого толком сказати, але він подивився по сторонам, а потім дуже близько підійшов до мене і поцілував
 Спочатку, я не відповідала на поцілунок, а стояла не рухомо, а потім все-таки відповіла, але не відчула ніяких метеликів чи щось таке. Коли Ігор відсторонився він мене, то широко посміхнувся і міцно обійняв мене, я відповіла взаємністю, але до кінця нічого не розуміла.
- Ігор, що це все означає? - наважилася запитати я
- Нато, пробач мене, мені дуже соромно через те, що я тобі робив, але я сподіваюся ти коли небудь пробачиш мене і ти мені подобаєшся - пояснив хлопець, а я ледь не відкрила рота від здивування
- Тобто, всі роки в школі ти ненавидів мене, а сьогодні я тобі почала подобатися, так?! До речі, чому ви всі знущалися з мене? Що я вам такого зробила? - доволі грубо запитала я, бо не могла зрозуміти, як можна любити людину і знущатися з неї?
- Ти подобаєшся мені вже давно, але я гадав, що тільки так зможу звернути твоя увагу на мене, але вчора зрозумів, що я роблю тільки гірше, прошу пробач. Я справді не хотів так чинити з тобою, але...три роки тому у восьмому класі ти виставила мене на посміховисько, пам'ятаєш? Тоді я й захотів помститися, але десь рік тому зрозумів, що ти почала мені подобатися - розповів Ігор, але я дивилася на нього з якоюсь відразою
- Ти бив мене, обзивав, знущався! Це надто жорстока помста і я купу разів вибачилася за той випадок. А тепер зізнаєшся в коханні! Вибач, але ти мені не подобаєшся - сказала я і пішла до класу ні разу не обернувшись на хлопця
 Не віриться, що у нього так швидко змінюється думка про людей і почуття! А якщо раптом я справді йому подобаюся? А може це якийсь спір чи щось таке? Він такий, що міг поспорити на людину і йому буде начхати на почуття. Той випадок три роки тому, хтось поширив чутки нібито я перестала з один хлопцем із дев'ятого класу, всі сміялися і знущалися з мене, а одна дівчина, сказала що це Ігор розповів, тоді я публічно розповіла про те, що Ігор спить із м'якою іграшкою, це я дізналася від його сестри.
 Уроки пройшли доволі швидко, тому одразу коли вони закінчилися я поспішала на фотосесію. Не часто у мене кожного дня фотосесії, але весь цей тиждень після уроків мені доведеться на них ходити, ну що ж...
- Добрий день - привіталася я з усіма хто були на студії 
- Добрий, Наталія Петрівна, виглядаєте дуже гарно - похвалила мене візажист
- Просто Наташа або Ната - попросила я - То в якому стилі сьогоднішня фотосесія?
- У стилі ніжності, тобто у Вас будуть ніжні кольори - пояснив фотограф
- Я не проти, тоді піду переодягатися - сказала я і пішла в гердебну. Як добре коли на фотосесії немає мами, ніхто мені не вказує і не керує мною, не забороняє спілкуватися з учасниками процесу, бо нібито вони для нас занадто бідні, я цього не розумію
 Сьогодні мені підготували ніжно-жовту сукню з різними вставками, вона неймовірно гарна, також мені дали бежеві підбори і жовті сережки. Вперше мені справді сподобалося, як я виглядаю, якось так спокійно, просто і гарно, попри те, що на мені немає усіляких дорогих прикрас або чогось такого. Мама б сказала, що я виглядаю надто просто і бідно, але мені навпаки - так набагато більше подобається. Одягнувшись, я пішла на макіяж.
- Можна у Вас дещо запитати? - мовила візажист Віка, коли робила мені макіяж
- Звісно - сказала я
- Як Вам вдається бути такою гарною навіть у простому одязі? - поцікавилася вона, а я посміхнулася
- Я б так не сказала, але якщо тобі справді цікаво, то я лише скажу, що я нічого для цього не роблю, головне у красі - це посмішка і простота. Мені здається, що дівчина гарна, коли посміхається щирою посмішкою і при цьому вона щаслива. - пояснила я
- Ви так гарно розповідаєте - промовила Віка
- Віко, скажи ти справді хочеш бути візажистом? - запитала я
- Мені подобається ця професія, але з самого дитинства я хотіла бути моделлю, як  Ви, але так вийшло, що мої батьки захотіли аби я була візажистом - розповіла Віка і мені здалося, що цим вона схожа на мене. Теж слухається батьків і робить усе, що скажуть вони
- Це схоже на мене, але знаєш, я можу допомогти тобі, якщо ти й досі хочеш бути моделлю, то я допоможу - запевнила я дівчина, а вона посміхалася від вуха до вуха
- Справді? Я буду Вам дуже вдячна - казала вона
- Звертайся до мене на "ти" - попросила я
- Добре, дякую 
- Все, давай робити макіяж, а після фотосесії я поговорю з людьми, які сподіваюся погодяться працювати з тобою - сказала я, Віка кивнула і продовжила робити мені макіяж, широко посміхаючись
  Мені зробили макіяж і потім трішки підкрутила волосся, щоб виглядала якомога натуральніше і я пішла до фотозони. Фотограф підказував як мені ставати, куди подіти руки і т.д. Я слухалася його і мені сподобалися фото, які ми сьогодні зробили. 
- Дань, а ти не можеш поговорити зі своїм начальством, щоб Віка теж фотографувалася? Вона давно мріє бути моделлю, я хочу їй допомогти - сказала я фотографу
- Ну вона гарна і фігура та, що треба, я поговорю, але для кого вона буде фотографуватися? - запитав Даня
- Я поговорю з мамою і думаю для її салону - відповіла я
- Ну добре, завтра прийдеш і я тобі скажу точно - промовив фотограф, я вже збиралася йти переодягатися, як він зупинив мене - Стій, я згадав. Мені дали запрошення на кастинг у фільм і сказали дати комусь із моделей, ось тримай 
 Він дав мені якийсь папірець і я прочитала, що це справді було запрошення на кастинг для фільму у стилі драми і пригод. Мені стало цікаво, тому я взяла запрошення і подякувала фотографу. 
 Переодягнувшись, я викликала таксі і поїхала додому. Чесно, дуже втомилася на цих фотосесіях, але що ж робити. Потрібно, ще буде домашнє завдання зробити і нарешті зможу відпочити, хоча це буде не скоро, бо так як у цьому році ми здаємо ЗНО, вчителі дають нам багато домашніх завдань. 
 Зайшовши до будинку, я одразу направилася до себе в кімнату. Переодягнулася в домашній одяг і вирішила подивитися в інтернеті про цей кастинг. Для мене це чудово, бо моя мрія - це знятися у фільмі і я буду дуже рада, якщо мене приймуть. Режисер цього фільму відомий український кінорежисер, який зняв багато фільмів - Володимир Денисенко. Він хоче зняти фільм у стилі драми і пригод, де головна героїня має здолати багато перешкод, щоб знайти свого батька і під час пошуків вона познайомиться з хлопцем, який у кінці кінців буде її хлопцем і вони будуть парою. А кастинг на головну героїню і на головного героя. Я мушу пройти кастинг. Він буде проходити післязавтра о 17:30 в центрі міста, не далеко від мого будинку. Але як це сприйме мама? Вона ж ніколи не хотіла, аби я знімалася у фільмах...