Ліки від нещастя - це кохання

Глава 13

 Наталія

 Наступні дні пройшли чудово, бо я провела їх з Ігорем, а сьогодні я йду на зйомки. В нас має бути романтична сцена з Олександром. Цей хлопець почав себе дивно поводити, на останні зйомки він взагалі не прийшов і нам довелося їх перенести. 
 Зараз я вже з посмішкою заходжу на студії, але замість режисера або когось іншого, мене зустрічає зовсім невідома мені жінка. На вигляд їй 35-40 років.
- Добрий день - привіталася вона, побачивши мене. Жінка оглянула мене з ніг до голови і широко посміхнулася.
- Добрий, а Ви взагалі хто? - запитала я і підвела брову.
- Я...ем...ваша нова візажист - якось невпевнено промовила жінка, це мене здивувало, але я не показувала цього.
- А де минула дівчина, яка тут працювала? - поцікавилася я.
- Вона звільнилася, тому тепер замість неї я. Саме через це, я прошу аби Ви швидше переодягалися, бо нам потрібно встигнути все зробити вчасно - попросила жінка, я закотила очі, але все-таки послухала її. 
 Сьогодні я одягнула темно-рожеву сукню, яка прилягала до тіла і підкреслювала фігуру. Потім пішла до тієї жінки і вона почала робити мені макіяж. Ця жінка точно тут не просто так, щось мені підказує, що з нею не усе так просто.
 Закінчивши, моє від природи рівне довге чорне волосся, зараз спадала на плечі локонами і це було дуже гарно!
- Зізнаюся, Ви мені не дуже подобається, але Ви чудово вмієте робити макіяж і зачіску - визнала я. Жінка посміхнулася куточком губ.
- Дякую - коротко подякувала вона. 
Я швидко кинувши на неї короткий погляд, пішла до знімального майданчика, там вже був Олександр і режисер. Перший виглядав якось знервовано, а коли я підійшла, то взагалі обійняв мене. Це чесно кажучи, дуже здивувало мене, бо таких ніжностей між нами ще ніколи не було. Що це трапилося з тим Олександром якого я знаю? 
- Ем...привіт - невпевнено привіталася я з хлопцем, він довго дивився на мене, а потім широко посміхнувся.
- Привіт, як справи? - запитав Олександр.
- Та нормально - відповіла я.
- Отже, я хочу аби ми цю сцену зняли швидко і приступимо одразу ж коли знімемо до наступної - пояснив режисер. Ми з Олександром уважно його слухали, а потім пройшли на майданчик.
 Після зйомок, я була нереально виснажена і втомлена. Ми купу разів перезнімати момент, де я падаю з обриву (але не хвилюйтеся, по сюжету я буду жити). Я не могла нормально "впасти". Мені було якось страшно, хоча це й було не по-справжньому. 
 Коли я переодягалися, краєм ока помітила, як Олександр і нова візажист про щось бурно говорили, бо обоє махали руками і кричали. Я чула лише обривки: "Коли ти скажеш їй?", "Не поспішай, дай час". З цього нічого не зрозуміло, але що їх поєднує? Я подивилася на них і помітила якусь схожість. У них обох карі очі, як і в мене, світле волосся. Що це означає?
 Так, це мабуть не має справа, тому я вирішила краще піти до Ігоря, бо тут мені явно немає чого робити. Коли я проходила повз візажиста і Олександра, вони замовкли, а коли я відійшла, продовжували щось обговорювати. Це мені здалося дивним, але я не звернула уваги. А даремно...
 Прийшовши додому, мені зустрів радісний Ігор, він сказав що має якусь чудову новину, і щоб я швидко пішла на кухню. Мені стало дуже цікаво, тому я сіла і почала чекати хлопця, який кудись побіг. Він прийшов і сів навпроти мене, взявши мою руку.
- Отже, Нато, я вирішив що тобі не потрібно купувати собі квартиру. Бо ти будеш жити в мене, я люблю тебе і не хочу аби ти їхала. Якщо ти тут залишишся, то я буду неймовірно щасливий - розказав Ігор. Я спантеличено дивилася на нього.
- Ігор, я б з радістю, але мені якось не зручно - зізналася я.
- Нато, все буде добре. Якщо ти поїдеш то я знову буду жити тут один, а хто мені буде готувати такі смачні вечері? Хто чекатиме мене з тренувань? - запитував Ігор і я справді зрозуміла, що тепер не уявляю своє життя без нього.
- Ну гаразд, якщо ти справді так хочеш - сказала я і Ігор встав, почав крутити мене. Я сміялася і била хлопця руками легенько, щоб він поставив мене.
- Ігор! Припини! - кричала я і сміялася.
- Я НАЙЩАСЛИВІШИЙ! - кричав у відповідь Ігор і коли поставив мене, то ніжно поцілував, з усією любов'ю. Я відповіла йому тим же. 
 Наступного дня ми з Ігорем вирішили провести весь день удвох, тому хлопець захотів показати меня якесь особливе місце. З самого ранку я метушуюсь, бо навіть не знаю, що туди потрібно одягати! Сукню чи штани?
- Ігор! Що мені одягнути? - кричала я до хлопця вже далеко не перший раз, але Ігор немов спеціально хоче позлити мене, не відповідає.
- Гаразд, одягни штани краще - підказав Ігор і я зрозуміла, що це точно не ресторан чи кіно. 
 Я довго дивилася на ліжко, на якого лежав весь мій гардероб (звісно окрім спідниць і суконь, бо навіщо мені їх дивитися, якщо Ігор сказав одягнути штани?). Все-таки мій вибір зупинився на темних джинсах, чорно-білому топі і білих кросівках. Мені подобається! Хоч і просто, але гарно. Далі я нанесла мінімум макіяжу і зав'язала волосся в тугий, високий хвіст. Виходить, що це в нас із Ігорем перше, справжнє побачення, бо за всі ці дні поки ми разом, у нас не було справжніх побачень. Та й що казати! Це може перше в житті побачення! Може тому я так хвилююся?
- Нато, ти все? - почула я голос Ігоря і "вийшла" зі своїх думок. 
- Так, вже йду! - крикнула я і взявши свою сумочку, пішла до хлопця в коридор. Швидко взувшись, ми з Ігорем вийшли на двір, де одразу біля будинку стояло гарне чорне авто.
- Коли ти встиг викликати таксі? - здивувалася я і почала оглядати автомобіль.
- Це не таксі - заперечив Ігор, я моментально обернулася до нього і спантеличено подивилася на хлопця. 
- Тобто не таксі? - перепитала я. Схоже Ігорю подобалося моє здивування, бо він широко посміхнувся і обійняв мене за одне плече.
- Це моє авто, яке я купив учора - пояснив Ігор, я широко відкрила очі і мені відняло мову.
- Але ж...Це так дорого коштує! - сказала я.
- Через це не хвилюйся, в мене були кошти, та й батьки якщо що мене підстрахують - посміхнувся Ігор. Коли я але нарешті зрозуміло, що й до чого і що це не вигадка, а правда, я міцно обійняла Ігоря і дуже пристрасно поцілувала.
- Нато, ще тільки день почався, а ти мене вже заводиш - сказав Ігор і закусив губу, я лише засміялася і поцілувала хлопця в щічку.
 Ми сіли в авто і я не могла повірити, що це тепер авто Ігоря. Я добре знала, що він із самого дитинства марив автомобілями і казав, що колись обов'язково його собі купить. І я справді рада, що в нього тепер здійснила одна з його мрій. Ігор широко посміхався поки ми кудись їхали і я розуміла, що це для нього багато чого значить.
 Ми проїжджали через багато високий будівель, а потім повернули у невідомий для мене напрямок. Спочатку мені стало трішки моторошно, але мене заспокоювала присутність Ігоря. Ми заїхали в ліс і зупинилися посеред нього. Навколо нас були лише одні дерева і нічого більше. Ми і дерева. Природа.
- Як тут гарно - замилувалася я. Ігор дістав із багажника плед, їжу і напої, а я здивувалася.
- Коли ти встиг все це туди запхати? - поцікавилася я.
- Поки ти не бачила - відповів Ігор.
 Я допомогла хлопцю розставити усе на пледі і ми разом сіли. Спочатку, просто розмовляли, а потім почали куштувати їжу. Тут було усе: фрукти, овочі, піца, газовані напої, звичайна вода і т.д. Мені дуже цей день подобається з Ігорем.
- Дякую, що привів мене сюди. Тут неймовірно - мовила я і подивилася у такі ж неймовірні очі хлопця в яких можна було побачити неймовірну кількість любові, ніжності і доброти.
- Це тобі дякую, якби не ти, я не знаю як я б жив далі - зізнався Ігор, потім його погляд впав на мої губи, а через секунду він вже пристрасно і одночасно гідно цілував мене. 
 В цей момент мені стало неймовірно спекотно, а в животі з'явилося дивне відчуття ну і звісно ж метелики. Вони танцювали танець. Ігор повільно цілував мене, а наступної миті я привідкрила рот і відчула язик Ігоря, який помчав танцювати разом із моїм. Далі, я не знаю, що керувало мною, але я почала розщіплювати ґудзики на сорочці Ігоря, але хлопець одразу зупинив мене.
- Нато...ти справді готова? - перепитав він, я нічого не сказала, а просто поцілувала його зі всією любов'ю.
 Ми одразу зібралися і поїхали додому, всю дорогу я думала як ще мені пощастило з ним. Він той без кого я не зможу прожити тепер ні один день.
 Коли ми зайшли в квартиру, то наші губи одразу зіткнулися в пристрасному поцілунки. Ігор почав знімати мою футболку, а я його сорочку. 
- Нато, ти неймовірна - прошепотів Ігор.
- Я люблю тебе - відповіла я і поцілувала хлопця, потім втома згадала про себе і лягла спати.
 На ранок я швидко зібралася і побігла на студію, де мене одразу зустріли крики Олександра і візажиста.
- ...та скажи вже їй! - почула я обривок із розмови. Це казав Олександр і він явно був не в настрої.  
- Не можу! - відповіла візажист таким ж тоном, а коли вони помітили мене, то одразу відсторонилися і розійшлися.
 Що їх поєднує?




Поскаржитись




Використання файлів Cookie
З метою забезпечення кращого досвіду користувача, ми збираємо та використовуємо файли cookie. Продовжуючи переглядати наш сайт, ви погоджуєтеся на збір і використання файлів cookie.
Детальніше